3 ГРУДНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ: ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ НЕ БАЧАТЬ, АЛЕ ЧУЮТЬ СЕРЦЕМ

Щороку 3 грудня у світі відзначається Міжнародний день осіб з інвалідністю. Відзначення цієї дати спрямоване на посилення уваги до проблем інвалідів, захисту їх гідності, прав і благополуччя. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до людей з особливими потребами.

Щороку, 13 листопада, за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі відзначають Міжнародний день сліпих.  Безумовно, сліпота створює особливі труднощі. Але здатність людини пристосовуватись до цих труднощів, витривало їх зносити і при цьому радіти життю гідна подиву! Саме це спадало на думку, відвідавши захід, приурочений Міжнародному Дню сліпих та 5-й річниці революції Гідності, який відбувся нещодавно в приміщенні Славутського осередку  Шепетівської територіальної первинної організації Українського товариства сліпих – УТОС – однієї із найдавніших та найдосвідченіших громадських організацій, яка захищає права та інтереси незрячих, допомагає їм, турбується про їх інтеграцію в суспільство.

Урочисте засідання відкрила голова товариства Тетяна Логвіненко. Виступ Тетяни Миколаївни був акцентований не на тих труднощах, з якими зіштовхуються незрячі люди, а був пронизаний подякою, що незрячих людей розуміють і допомагають. Ці слова найперше були адресовані міському голові Василю Сидору. Тетяна Миколаївна передала представникам міського управління соцзахисту населення символічні подарунки,  виготовлені руками своїх підопічних: плетені екологічні сітки, брелки для ключів та висловила сподівання, що ними будуть користуватися все більше і більше людей, чим допоможуть своїм незрячим співвітчизникам. Водночас Тетяна Миколаївна відзначила, що з-поміж тих управлінь соцзахисту, з котрими вона співпрацює, Славутське – одне з найактивніших.

Учасники заходу обговорили питання соціального захисту та соціальної реабілітації осіб з глибокими вадами зору.  Зокрема забезпечення технічними засобами реабілітації та путівками на санаторно-курортне лікування, про що розказала головний спеціаліст управління Тетяна Яцюк. Як зауважила пані Тетяна Логвіненко, при забезпеченні технічними засобами реабілітації найбільше проблем виникає з  індивідуальними програмами реабілітації осіб з інвалідністю, в яких не завжди  виписані супутні захворювання з відповідними шифрами, за якими відбувається замовлення тих чи інших засобів. Цей механізм потребує вдосконалення та особливої уваги від медиків (нещодавно ці питання обговорювались на рівні області і сподіваємось, що ця проблем буде вирішена найближчим часом). 

Світлана Ябковська, начальних управління соціального захисту, передала присутнім членам УТОС грамоти виконавчого комітету Славутської міської ради за активну життєву позицію та невеличкі подарунки, а також на прохання Тетяни Миколаївни уявити себе на місці людини, яка не бачить сонця, спробувала себе в ролі незрячої людини з чорною пов’язкою на очах.

Під час заходу Тетяна Логвіненко та начальник відділу пільг управління соцзахисту Тетяна Базан зробили ліричний відступ та прочитали вірші про людей з інвалідністю, які пройняли присутніх. А наостанок віночком чарівних пісень під акомпанемент Миколи Максимчука створили святковий настрій чоловіча вокальна група та хор ветеранів міського Палацу культури (керівник Ірина Сакалюк) та солістка з Шепетівки пані Зоя. Допомогала в усьому під час заходу секретар незрячого фахівця Майя Щвець.

Сліпоту визнають найважчою нозологією, гірше – тільки сліпоглухонімота. Варто зауважити, що в далекому 1954 році лишень незрячі люди були прирівняні за пільгами до інвалідів Великої Вітчизняної війни. Чи потрібні привілеї та пільги для класу далеко не нужденних і не бідних, тоді як звичайне горнятко для незрячих, в яке не можливо перелити кип’яток, то справжня розкіш? Наразі незрячих людей держава забезпечую тростинами та засобами комунікації: мобільними телефонами  та планшетами (3250 грн, раз на 5 років), плеєрами, спецгодинниками, а також путівками на санаторно-курортне лікування, від яких вони часто відмовляються, бо не мають змоги супроводу, за що отримують мізерну компенсацію та іншими засобами у  разі супутніх захворювань.

На жаль, кількість людей із вадами зору щороку зростає, водночас зростає і потреба у підтримці з боку держави. Проте, якщо країни Євросоюзу забезпечують соціальні гарантії для людей з інвалідністю, в Україні склалась ситуація, яка не відповідає міжнародним нормам і стандартам.  Про державу судять з того, як вона дбає по людей, які справді потребують соціального захисту, а про нашу людяність – чи толерантні ми до людей з інвалідністю  Не треба великих зусиль, щоб показати, що «зряче серце – небайдуже». Тому просто, коли побачимо людину з білою тростиною, зупинимось, підійдемо, допоможемо перейти через дорогу, зійти з автобуса, оминути безладно припаркований на тротуарі автомобіль. А ще краще зробити це з чорною пов’язкою на очах і  прожити один день, як сліпий: приготувати поїсти, не порізавшись; налити чаю, не облившись окропом; проїхатися га громадському транспорті, самостійно дійшовши до зупинки та заплативши за проїзд; а також виконати ті звичні та нескладні для зрячих дії, але у повній темряві. ЗРОЗУМІЙМО, ЩО НАШІ ПРОБЛЕМИ НІЩО У ПОРІВНЯННІ З ПРОБЛЕМАМИ ЛЮДЕЙ , ЯКІ НАРОДИЛИСЯ ЧИ ВТРАТИЛИ ЖИТТЄВО ВАЖЛИВІ ФУНКЦІЇ: БАЧИТИ, ЧУТИ, ХОДИТИ.

У законодавстві, що стосується людей з інвалідністю по зору, чи в офіційних назвах вживається термін – сліпі.  Незрячі люди не ображаються на це, але оскільки ми вже звикли до нових термінів, наприклад, люди з інвалідністю, а не інваліди, давайте, зробимо з вами маленький крок назустріч цим людям, і будемо називати їх просто незрячими.

Управління соціального захисту населення щиро дякує директору ПрАТ “Славутський хлібзавод” Івану Панчуку за  небайдужість та  надані смачні торти, якими пригостили присутніх.

Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутської міської ради.