Цінне видання про трагічні сторінки Славутчини

В рамках міських заходів у зв’язку із 80-тою роковиною Голодомору 7 листопада у міському Палаці культури відбулася презентація книги кандидата історичних наук, директора Центрального державного архіву зарубіжної україніки Владислава Берковського «Колективізація та Голодомор на Славутчині 1928-1933», видана за підтримки Славутської міської ради. Дана книга увібрала в себе цінні архівні документи, що розкривають трагічні сторінки колективізації та голодного мору населення сучасного Славутського р-ну Хмельницької області в жахливих 1930-х роках. Документальне підґрунтя видання створили, як раніш опубліковані, так і ще не відомі ширшому загалу архівні документи. Зокрема, використано було раніш не опубліковані документи з таких архівів, як: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України; Центральний державний архів громадських об’єднань України; Державний архів Вінницької області та Державний архів Хмельницької області.
Перед урочистою презентацією цього цінного для славутчан видання в холі Палацу культури пройшла виставка книг, архівних документів, в яких розкрито різні аспекти жахливої трагедії голодного мору українців. Ознайомив присутніх із цінними архівними матеріалами заступник директора Нетішинського міського краєзнавчого музею Тарас Вихованець.
Хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв Голодомору усі присутні на заході славутчани та гості міста. Приємно, що особливу увагу тим страшним подіям приділяє саме наша молодь. Прикладом цього послугувала підготовлена ними прониклива психолого-драматична композиція, в якій якнайкраще було показано трагедію українського народу в 1932-33-их роках.
Звернувся до всіх тих, хто прийшов цього дня вшанувати пам’ять жертв тоталітарного режиму, ініціатор видання книги «Колективізація та Голодомор на Славутчині 1928-1933», міський голова Василь Сидор:
– Не знаючи історії свого народу, неможливо говорити про завтрашній день української держави. Всі ви знаєте, які події відбулися 7 листопада 1917 року в Петрограді. Тоді до влади прийшли більшовики під гаслами: «Землі –селянам, заводи і фабрики – робітникам». З історії вже можемо сказати, де через рік-два були робітники і де були селяни, ті хто володів землею та фабриками. На них чекало розкуркулення, страшний голод та поневіряння. Ми раді, що маємо такого земляка, як Владислав Берковський, який подарував нам прекрасне видання «Славута. Заснування та походження», а сьогодні ми бачимо його титанічну працю над дослідженням Голодомору на Славутчині. Презентоване сьогодні видання є вкрай цінним, адже увібрало в себе цілу низку архівних документів, які показують реальну історичну картину. Коментарі тут зайві, кожен читач зможе сам зробити висновки про роки цілеспрямованого нищення українського народу. Ми з вами маємо знати правду про те, що пережили люди, які жили на нашій землі. Ми повині повсякчас шанувати пам’ять про них та докласти усі зусиль, аби ніколи більше не допустити такого знущання над людьми.
Автор книги Владислав Берковський, презентуючи результат своєї кількарічної праці, зупинився на головних аспектах трагічних сторінок нашого Славутського краю:
– Перш за все хочу виразити подяку Славутській міській раді за те, що видали цю книгу. Вміщенні у видання історичні джерела стануть у нагоді вчителям, краєзнавцям та всім бажаючим, хто цікавиться історією свого народу.
Ось кілька фактів з історії Славутчини.
8 березня 1921 року терени Славутського району офіційно увійшли до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. З цього моменту життя нашого міста, району до 1991 року пов’язане з радянською владою. В перші 10-річчя свого існування Славута опинилася в доволі цікавій і складній ситуації, яка з одного боку ускладнювала життя пересічному мешканцю Славути, з іншого – полегшувала. Мова йдеться про те, що це була прикордонна територія з Польщею. У 1932-1933-ті роки деяким славутчанам вдавалося отримувати допомогу із-за кордону та, разом з тим, в репресіях проти наших земляків брали участь не лише війська державно-політичного об’єднання, але й війська звичайні. Більш того, давайте не будемо забувати що з 1928 по1933 рік на території міста діяла школа з підготовки розвідників для дестабілізації політичної ситуації на території Польщі. Тут і військові, і прикордонники брали участь в придушені повстань. У порівнянні з Ямпільським прикордонним загоном, він виявився набагато жорстокішим.
Особливо погіршилася ситуація на наших теренах наприкінці 20-х, коли XV-ий з’їзд Всеросійської Комуністичної Партії більшовиків приймає рішення про необхідність переходу від дрібних розпорошених селянських господарств до великих об’єднань. Запровадження колективного обробітку землі, а також охоплення колективізацією до кінця п’ятирічки 20% земельного фонду селянства. – Все це відбувалося шляхом насильства. Селянство в уявленні тодішнього більшовика – це були такі куркулі, які мали все і нічого не хотіли давати. А значить, якщо не хочеш давати, ми заберемо самі. А насправді, що мали нещасні люди? Маєш корову, коня і ти вже куркуль. Впровадження в життя даних постанов відбувалося згідно рішення Центрального Комітету Всеросійської Комуністичної Партії більшовиків. Для цього на села скеровувалися керівники партійних комітетів всіх рівнів, від яких вимагалося арештовувати спекулянтів, куркулів та інших дезорганізаторів ринку і політики цін.
Паралельно з цим розпочинається боротьба радянської влади з релігією. 15 листопада 1928 року Шепетівський окружний виконавчий комітет (Славутський р-н входив до складу Шепетівської округи), приймає постанову, якою виборчого права позбавляються православні і католицькі священники, монахи, єврейські рабини і лютеранські священники. Комсомольці ходять по церквах і забирають все.
В другій половині 1928 року приймається постанова, згідно якої четверть надходжень від стягнень або продажу майна куркулів з торгів перераховується у фонди кооперування та колективізації бідноти. Уявіть собі, лише один донос заздрісливого сусіда перетворював вас на затятого куркуля. Забирали геть усе! Після чого частину майна бідного селянина віддавали тому ж сусіду-сексоту, а частина йшла, як говорилось, на благо радянської влади. Це все пропагувалося тодішньою владою.
Влітку 1929 року на обстеження ситуації в Славутському і Ізяславському районі Шепетівської округи прибуває нарком земельних справ УСРР О. Шліхтер, який просто в жах впадає від того наскільки повільно працюють більшовики. Тодв вищий чиновник держави дає безпосередні розпорядження репресувати село, почати масові репресії проти селян. В той час куркулями оголошували того, хто мав дві корови і коня, хлів, сіно на наступний рік. Згідно переліків складених в березні-липні 1929 року у 17 селах Славутськго р-ну нараховувалось 232 куркульських господарства. Так і оголошувався бойкот заможним селянам, які виступали проти колективізації.
30 січня 1930 року Центральний Комітет Всеросійської Комуністичної Партії більшовиків приймає постанову «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». На цю постанову доволі швидко зреагували місцеві більшовики-активісти. На тлі цієї політики “розкуркулення” проходить кампанія з колективізації села.
Голодомор на Славутчині розпочався у грудні 1931-го року. Першими жертвами стали курсанти перших Славутських курсів машиністів локомобіля. Станом на березень 1932 року без хлібу залишилося 65 колгоспів району (78%), квітень – 30% населення Гориці, Клепачів, Манятина та Селичева голодує, а вже у травні – зафіксовані перші випадки смерті від голоду в селі Великий Правутин. Найбільше від нестачі продовольства страждали робітники підприємств Славутчини. Зокрема, 19 травня 1932 р., секретар Райкому КП(б)У Осіпов інформує вище керівництво про масовий невихід на роботу працівників Славутської фарфурні, про масові втечі працівників лісорозробок (втекло більше 2 тис. осіб). За відсутності продовольства робітничі їдальні змушені були зменшувати норми видачі хлібу робітникам державних промислових підприємств до 200 гр. на добу, або й взагалі припиняти видачу харчування. Так, наприклад, в їдальні Славутського лісозаводу №2 до кінця травня 1932 р. добова норма видачі хлібу була зменшена до 30 гр.
В червні через голод відбулися масові втечі селян з колгоспів району, зростає ціна на хліб у 10 разів (130 карб. за 1 кг. муки), району відмовлено у продуктовій допомозі.
В липні відбувається масовий вихід селян з колгоспів. Причини добре помітні у письмових зверненнях людей: «Прошу виключити з колгоспу, так як сім’я пухне з голоду – нема що їсти»; «Я вступив до колгоспу, думав, що краще буде жити, але на практиці убідився, що в колгоспі гірше»;«Прошу виключити мене з колгоспу, бо рядом зі мною індивідуальник живе багато краще за мене», «Прошу виключити з колгоспу, бо в мене вмирають від голоду діти».
В жовтні вже розпочався масовий голод. Відбуваються масові втечі селян за кордон, до Польщі, аби врятуватися від голоду; голодують села – Малий Скнит, Кривин, Нетішин, Клепачі.
Зима 1932-1933 року – виходить постанова Вінницького обкому КП(б)У про забезпечення харчами лише голів колгоспів, сільрад та секретарів партійних осередків. Тим часом йде масова смертність в Бачманівці, Манятині, Великому та Малому Правутині; численні репресії проти селян-одноосібників.
Серпень 1933 року у Славутському районі голодує 8826 родин, з них на межі смерті – 5315 родин, опухло від голоду – 5557 осіб, померло від голоду -918 осіб.
Останні спалахи голодуючих і голодних смертей фіксують у 1934 році.
Це лише окремі витяги з історичних сторінок, а вже хочеться вигукнути – Боже, не дай нам це пережити!
Свою оцінку новому виданню дали гості заходу.
Заступник директора Державного архіву Хмельницької області Олександр Войтович:
– 23 листопада вся Україна відзначатиме День пам’яті жертв Голодомору. 1932-1933 р.р. в Україні – це втрачені 8 млн. життів, за які ніхто не відповів і до сьогодні. Режим і його послідовники не взяли на себе відповідальність за ці життя. Молодь, присутня на сьогодні на презентації, має знати, що практично кожна їх родина постраждала і пережила той страшний час. Наш Державний архів ще сьогодні отримує багато звернень від науковців, від пересічних громадян, які цікавляться проблемою голодомору. Вона не пішла з нашого суспільного життя. Велика подяка міському голові Славути Василю Сидору, автору Владиславу Берковському, які зробили велику роботу, адже на сьогоднішній день дуже важко видати книгу.
Заступник директора Хмельницького відділення МАУП Валентина Парандій:
– Ми сьогодні почули, які страшні часи переживав Славутський район у 20-30-ті роки. Кожен свідомий українець повинен цікавтеся історією своїх пращурів та берегти пам’ять про них. Кожна родина, яка проживала в Україні в ті роки, втратила своїх рідних. Пам’ять про них житиме стільки, скільки ми будемо їх пам’ятати. Це наш святий обов’язок.
Директор Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» Олег Погорілець:
– Більше п’яти років тому назад в стінах Меджибізької фортеці була відкрита найбільша на сьогоднішній день в Україні та й в усьому світі музейна експозиція, присвячена пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. За 5 років музей відвідали більше 120 тис. екскурсантів. Жодна людина не залишається байдужою після перегляду зібраних нами матеріалів. Сьогодні світ побачив нову книгу, яка без сумніву, стане цінним доповненням історичної пам’яті нашого народу.
Завідувач Музею книги та друкарства Державного історико-культурного заповідника м. Острога Світлана Позіховська:
– Презентована сьогодні книга «голосно кричить» про трагедію нашого народу. Голодомор, як і війна, торкнувся кожної людини в нашій країні.
В доповнення того, що прозвучало, Світлана Володимирівна зачитала живе свідчення своєї матері про Голодомор.
Секретар Славутської міської ради Борис Семенюк:
– Я один із перших ознайомився із цією книгою та встиг вже двічі її прочитати. І хочу сказати, що це дійсно цінне видання, адже коли читаєш документи, уже ніяких доказів більше не потрібно. Це дійсні факти із життя Славутчини.
Борис Миколайович поділився з присутніми страшною історією, яка торкнулася і його родини, а також наголосив на тому, що дорога у майбутнє пролягає через минуле. А тому таким необхідним є осмислення історичного досвіду, щоб більше ніколи не повторити зроблених помилок.
Директор Славутського історичного музею Станіслав Ковальчук:
– Наш музей не перший час займається питаннями, які сьогодні обговорюються. Хотів висловити щиру вдячність міській владі і пану Владиславу за те, що вийшла така книга, адже вона дуже потрібна для вивчення історії нашого краю.
Методист інформаційно-методичного центру управління освіти м. Славута, вчитель історії ЗОШ №6 Любов Іванова:
– Сьогодні ми з вами присутні на заході пам’яті. Я так його назвала, тому що найсуттєвішим чинником формування національної свідомості особистості є в першу чергу історична пам’ять. Пам’ять, яка утворюється роками про героїчне і трагічне минуле нашої держави та регіону. Приємно те, що саме у нас, на Славутчині, є повна укомплектована збірка документів, щорозкриває жахливі події не лише Голодомору 32-33-их років, але й в цілому процес колективізації і розкуркулення селянства. Ми, вчителі, маючи таке підґрунтя, можемо з першоджерел донести цю інформацію до дітей.
У XX сторіччі наш народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії — Голодомор. Україна, яка завжди годувала хлібом весь світ, зазнала масового голоду, штучно створеного тоталітарним режимом. «Жнива скорботи» пожинали і на Славутчині. Страшний спадок цієї трагедії й досі висить над нами, його тінь тягнеться крізь століття. Пам’ятати і ніколи не забувати про мільйони невинно убієнних українців та тих, хто так і не з’явився на цей світ – справа нашої людяності та гідності.

Прес-служба
Славутського МВК

Розміщенно в Без категорії