Історія і сучасність українського православ'я

Дані за кількістю парафій дозволяють стверджувати, що Україна є найбільшою православною країною світу. Православних громад тут – більше, ніж у Росії або Румунії. Теоретично єдина помісна церква України була б найбільшою церковною інституцією православ’я.
З нагоди урочистостей до 1025-річчя хрещення Русі князем Володимиром «Історична Правда» розповідає, як Київська митрополія Константинопольського патріархату перейшла у підпорядкування патріарху Московському і що з цього вийшло.
Християнські єпархії існували в Україні задовго до Володимира – і вони були підпорядковані Константинополю.
Йдеться насамперед про дві єпархії – Скіфську в районі нинішньої Одеси й Херсонеську в Криму. Вони припинили існування в V ст., коли розпочалося Велике переселення народів.
988 рік: Константинополь – материнська церква для Києва
Володимир прийняв християнство від Константинополя тоді, коли розкол між західним і східним обрядом ще не відбувся, хоча вже розпочався. В той же час у Русі діяла й місія Риму – католики намагалися християнізувати печенігів. Половців натомість християнізував Київ.
Перший митрополит Київської імперії був грек – Михаїл. Перші єпископи теж приїхали з Візантії, очевидно слов’яни – серби, болгари, македонці. Саме вони керували у новостворених єпархіях – від Перемишльської [нині Польща] до Суздальської [нині Росія].
Церква Івана Предтечі в Керчі – найдавніший збережений християнський храм (VIII сторіччя) в Україні
Біля Києва створили дві дрібніші єпархії – Юріївську [нині Біла Церква] й Білгородську [нині селище Білогородка Києво-Святошинського району, улюблене місто Володимира Хрестителя] – щоб зручніше було висвячувати нових єпископів (для висвячення потрібна участь мінімум двох-трьох єпископів).
1051: перша спроба автокефалії
Уже тоді Київська митрополія намагалася досягнути автокефалії (від грецького «кефале» – голова й «аутос» – сам), тобто повної церковної незалежності.
В часи Ярослава Мудрого собор (зібрання духовенства й мирян) обирає митрополитом не священика з Візантії, а свого Іларіона – з Лаври. Константинополь його не визнав.
В середині XII ст. відбулася чергова спроба утворити автокефалію. Цього разу митрополитом став філо
соф і богослов Климент Смолятич із Київщини. Зрозуміло, що Візантія його теж не прийняла.
1325: митрополит переїздить до Москви
Коли Київ ослаб від князівських міжусобиць, отримати власну митрополію захотіли Галич і Суздаль. Константинополь нікому з них митрополії не дав, і центром величезної православної території від Білого до Чорного морів і далі залишився Київ.
У 1240 році після штурму Батия Київський митрополит чи то загинув із рештою киян під руїнами Десятинної церкви, чи то покинув місто.
Наступні митрополити Київські і всія Русі все частіше навідуються до Володимира-на-Клязьмі й Суздаля, поближче до орди.
Тамтешня влада, отримавши дозвіл від Золотої Орди, керувала Києвом і прилеглими землями, претендуючи на «київську спадщину» й потребуючи ще й духовного обґрунтування своїх амбіцій.
Успенський собор Володимира-на-Клязьмі (XIII ст., нині Росія) – один із найсхідніших храмів Київської митрополії часів Середньовіччя
Тому Київський митрополит живе то в Києві, то у Володимирі, а 1325 року Іван Калита запрошує його до Москви – той там і мешкає, зрідка нaвідуючись до Києва.
Тоді ж, на початку XIV ст., Константинополь дає «другому Києву» – Галичу – митрополію, але з приходом на наші землі поляків та хиріє й зникає.
Натомість Москві митрополію не дали – мовляв, у вас і так митрополит Київський по півроку сидить.
Ця обставина змусила православних України і Білорусі оголосити в 1415 році на соборі про потребу обрати нового митрополита, який би мав своєю резиденцією Київ. Це було вигідно й політично – таким чином Велике князівство Литовське підкреслювало окремішність Західної Русі від Русі Московської.
1448: два митрополити – Київський і Московський
У 1439 році найвищі ієрархи Грецької та Римської церков, зібравшись на собор в італійській Флоренції, укладають унію – акт про з’єднання обох гілок християнства.
За участь у цій акції собор московських владик проганяє тодішнього митрополита Ісидора, обравши замість нього рязанського владику Йону. Вселенський Патріарх не визнав цього обрання, і призначає митрополитом Київським Григорія Болгарина.
У відповідь Григорія не визнає Москва. На зібраному Йоною в 1448 році соборі митрополити єпархій, які перебували на території, контрольованій московським князем, присягають «не відступатися від святої церкви Московської». В цьому документі вперше Руська церква називається Московською.
Таким чином, у 1448 році саме Москва розколола Київську митрополію, проголосивши власну автокефалію, яку Константинополь та інші церкви не визнавали 141 рік. Московські митрополити більше не притендують на титул «Київський», вони називають себе «Митрополит Московський і всія Русі».
Покровська церква у селі Сутківці (Хмельниччина) – храм XV ст.
Так у першому підручнику з історії – виданому за редакції Інокентія Гізеля «Синопсисі» – з’явився розділ «Откуда есть пошли на Руси два митрополита».
Москва не визнає київського митрополита, Константинополь і Київ – московського. Це – початок протистояння Константинополя й Москви.
(Продовження в наступному номері)
Павло Солодько,
Українська правда,
Історична правда

Розміщено:
Редакція «Вісті громади».
+380384272241 visti_sl@ukr.net

Розміщенно в Без категорії