Сьогодні — день, коли здається, що навіть час зупинив свій біг. Небо схилилося до землі від скорботи, а повітря стало важким від невимовного болю. Кожна думка, кожне слово сьогодні має вагу сльози. 3 жовтня Славутська громада провела в останню путь того, хто поклав на вівтар нашої свободи найдорожче — своє життя. Це наш Герой — сержант Іван Анатолійович Рябий.
24 липня 1990 року у Шепетівці, у звичайній українській родині, народився хлопчик, якому судилося стати незвичайним. Маленький Іван ріс щирим і добрим, завжди готовим простягнути руку допомоги. Його очі світилися теплом, а руки були міцними — здатними творити й захищати.
З 1996 по 2007 рік він навчався у Шепетівській школі №6. Там здобував не лише книжкову мудрість, а й практичні вміння — опановував столярство, роботу руками, що формує справжнього чоловіка. А ще саме у шкільні роки Іван отримав перші знання та навички офіс-менеджера, які допомогли йому в подальшій професійній діяльності.
Згодом навчався у Черкаському державному ліцеї, де у 2008 році здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів.
У 2008–2010 роках проходив строкову службу, а з 2010 по 2015 рік служив за контрактом у Києві в підрозділі поліції «Грифон».
У 2015 році Іван повернувся додому, де працював на Шепетівському ремонтному заводі.
А з 2018 року переїхав жити до Славути й працював у «Епіцентрі», обіймаючи посаду начальника відділу.
Його колеги та рідні кажуть, що доброзичливість і ввічливість поєднувалися в ньому з рішучістю та силою волі. Він умів надихати інших власним прикладом — ніколи не здавався і вперто йшов до мети.
У нього було все: улюблена робота, затишний дім, кохана дружина — та, заради якої він міг звернути гори. Мама, брат, сестра — родина, яка була для нього всесвітом. Він любив туристичні походи, природу, любив життя у всій його красі.
Та 24 січня 2023 року Іван зробив свій вибір. Не тому, що мусив, а тому, що інакше не міг. Він добровольцем вступив до лав Збройних Сил України. Служив у 33-й окремій механізованій бригаді на посаді командира гармати самохідного артилерійського взводу артилерійського дивізіону військової частини А4447.
Він мужньо боровся за кожного з нас. За нашу мову, за нашу землю, за наше право бути вільними.
22 вересня 2025 року у селищі Приют на Донеччині, під час виконання бойового завдання, Герой загинув від смертельної рани, завданої ворогом, якого він зупиняв.
За свою мужність Іван був нагороджений Орденом «Хрест Хоробрості» та відзнакою «Учасник бойових дій». Але найбільша його нагорода — це наша вдячність і вічна пам’ять.
Найболючіше усвідомлювати, що Іван більше не побачить весни, яку захистив. Не обійме дружину в мирному ранку. Але він знав, що робить. Він вибрав служити.
І тепер наш обов’язок — пам’ятати. Пам’ятати не лише ім’я, а й усмішку, доброту, силу цієї Людини. Жити так, щоб його жертва не була марною.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким українського Воїна.
Пам’ять про Івана Рябого житиме вічно — у наших серцях, у наших молитвах, у нашій Україні, за яку він боровся до останнього подиху. Його ім’я звучатиме поруч з іменами українських Героїв, які стали незламною стіною між нами й ворогом.
Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Славутського МВК.
