Акції протесту в Україні тривають…

Ще за день до кривавого побиття учасників Єромайдану, 30 листопада, я і гадки не мав, що на слідуючий ранок вже стоятиму з побратимами на цьому самому місці, де за роки Незалежності уперше пролилась кров мирних мітингувальників – здебільшого молоді, яка прагнула жити у цивілізованій європейській країні. Розчарування Помаранчевим Майданом і його лідерами внесло певну апатію у подібні акції, проте не зломило духу спротиву. На цей раз пролилася кров! Хто ще дивився на світ крізь рожеві окуляри і сприймав провладну локшину за манну небесну – прозрів, з жахом усвідомивши реальний стан речей і перспективу жити в поліцейській країні. А багато хто, подібно хамелеону, за ніч змінив окрас (звична справа) і став піддакувати гаранту Конституції, мовляв, не дуже то і хотілось у той Євросоюз. А побили молодь – ай-яй-яй, як недобре (а як добре що моїх дітей там не було!) От і Гарант пальчиком посварився на людей у погонах. Чого вам ще треба? І взагалі, нічого було стовбичити день і ніч на тому майдані, бо Гарант хазяїн свого слова – дав слово, забрав слово, йому видніше. Та застосувавши бандитську тактику залякування мордобоєм проти десятків і сотень своїх співгромадян, ця влада не очікувала, що на слідуючий день на цьому самому місці вже повстануть десятки і сотні тисяч, а за неділю – понад мільйон українців! Це не рахуючи місцевих Євромайданів по всій Україні! Гадаю, коли вляжуться політичні пристрасті, цей факт займе своє місце серед рекордів, бо не пригадую такого скупчення людей в жодному місці.
Я не буду тут повторювати всю хронологію подій, читач знає її не гірше за мене. Лише постараюсь передати свої враження, як безпосереднього свідка і учасника. Коли ти ідеш у колоні сотень тисяч людей, кінця і краю якої не видно, щоб висловити свій гнівний протест, і грізний «Беркут» панічно полишає Майдан – заради цього варто полишити всі свої справи. Коли ці сотні тисяч людей на відвойованому Майдані у повен голос співають Гімн України – заради цього вже варто було сюди приїхати! Коли ці сотні тисяч людей разом зі священнослужителями читають «Отче наш» і ти бачиш, як ця молитва підноситься над київськими пагорбами, спорудами і святинями – заради цього варто народитися і жити!
Кожен з вас не раз бачив, як мимоволі плачуть від надміру почуттів відомі спортсмени, коли в честь їхньої перемоги піднімається прапор їхньої країни. Тепер я їх розумію, хоча і не спортсмен, бо коли на весь гігантський монітор сцени, на екрани телевізорів усього світу транслюється державний прапор, якого ти міцно тримаєш під поривами холодного зимового вітру і на якому фломастером нашвидкуруч написана назва твого міста – розумієш, що то не талий сніг скочується по твоєму обличчю. А як багато земляків не тільки зі Славути, навколишніх сіл і міст, а і з цілої області тиснулися крізь натовп, аби просто привітати земляків!
Я з дитинства знаю смак вареної картоплі у мундирах, проте не відав, якою смачною вона є з рук похилого віку киянки, яка пізньої ночі принесла її нам, дбайливо загорнуту у газету і целофан, аби якнайдовше зберегти ще гарячою. Я поцілував її руки. Тоді ще не були розгорнуті польові кухні, а сцена і озвучка саме монтувались.. Я також не забуду з якою гостинністю приймали нас на нічліг прості кияни – вихідці зі Славутчини. Честь і хвала їм! На слідуючий день я не відав, що зблизька розглядатиму стіни кабміну, які звик бачити тільки по телевізору. Якість тієї роботи можна було оцінити по дотепних написах, прикріплених скотчем до його стін. Не знав, що перекусивши нашвидкоруч бутербродами, буду ситий цілий день, який промайнув як одна мить. Не знав, що найвищим благом і м’якою периною на цей раз буде коридор якогось поверху Будинку профспілок, де прийшлось коротати ніч, бо до привітних киян вже нічим і несила було добиратися. Крізь дрімоту я чув, як на чергування піднімалась молодь, даючи своє місце іншим і чи не вперше усвідомив, що мені вже давно не двадцять років, і не тридцять, навіть не сорок, а добре за п’ятдесят.
Перед самим світанком ми з товаришем віддали свої місця тим, що повернулись з нічного дозору. Вийшовши на передранковий Майдан, мені клубок підступив до горла, коли побачив як молоді хлопці і дівчата коротали ніч під відкритим небом! Біля залізних бочок з вогнем були розкладені дерев’яні піддони, листи пінопласту, на яких вони спали або сиділи. Їх руки і ноги були перемотані скотчем і шматками фанери. Від палиць «Беркуту», якого так і хочеться назвати коршуном. Весь Майдан вже був оточений барикадами, на які також пригодилися елементи «кривавої» ялинки . Біля них постійно чатували молоді люди. Хтось грівся чаєм, хтось знічев’я ганяв потертого м’яча, хтось співав. Коли вперше полишали з товаришем це місце, бо на роботі чекав повний завал, було таке неприємне враження, ніби зраджуєш цих незнайомих людей великої сили духу. Лише за кілька день прибувши сюди знову, стало легше на душі, ніби і не полишав Майдан. А були й такі, що і досі його не полишають!
На цей раз кругом Майдану вже вовсю диміли польові кухні, біля Стелли знаходився великий червоний автобус – своєрідна амбасада Нетішина і Славути, успішно організована відомими місцевими підприємцями-краянами, де також також диміла кухня, пригощаючи усіх зголоднілих, включаючи проплачених ПР з антимайдану, яких неважко було вирахувати по затравлених поглядах. Тут завжди можна було зігрітися, поїсти гарячого, попити чаю і кави, отримати медичну допомогу, теплі речі, вирішити якісь організаційні питання. А як приємно було зустріти тут нашого міського голову, працівників міськвиконкому, ще багато знайомих славутчан і нетішинців! Дуже обнадійливими були виступи депутатів Європарламенту, відомих політиків і державних діячів, як місцевих, так і зарубіжних. Дуже обнадійливо було бачити навколо себе мільйонний (!) натовп співвітчизників з усіх куточків України, чути їхнє могутнє мільйонноголосе: «Слава Україні – Героям Слава!» і «Банду геть!». От тільки шкода, що Гарант цього не чує, або не хоче чути, хоча обіцяв: «Почую кожного».
P.P.S. Випадково виявив у кишені кілька жетонів київського метрополітену. Чи знадобляться ще?

Андрій Щурик,
м. Славута

Юрій Брославець: «Україно вставай! Такі гасла та вислови сьогодні чути не тільки в столиці, а й в усіх кутках нашої держави. Побувавши в епіцентрі подій двічі, я вкотре переконався, що нарешті наша громада, після 9-ти річної сплячки, прокинулась. Вона прагне змін та перезавантаження влади по всій вертикалі. Та, на жаль, сьогодні у нашому місті ще досить великий відсоток населення не усвідомлює, що ці події несуть в собі, як політичний, так і історичний характер. Прикрим залишається факт байдужого ставлення наших громадян до подій, що охопили столицю. Особисто мене на євромайдані найбільше вразили гасла: «Донбас вставай»! Що це означає? А це говорить про те, що українська громада через 9 років подолала в собі власний страх. А ще потрібно віддати належне В. Януковичу, цим самим, він просто об’єднав Схід та Захід. Спілкуючись з людьми з різних регіонів, дійшов висновку, що люди масово вийшли на майдан не через непідписання Угоди, а через криваву та звірячу операцію спецпідрозділу «БЕРКУТ» по відношенню до студентів. Ці кадри шокували увесь цивілізований світ. Як таке трапилось, шановне товариство, що на 23 році незалежності ми лягли спати в Україні, а прокинулись в Білорусії? Насильство, побиття, репресії – стало нормою. Екс-міністр оборони А. Гришко закликав у своїй промові усіх офіцерів й солдат, звісно запасників, захистити свій народ, на вірність якому вони складали присягу. Ми повинні боротися за свої права та краще майбутнє».

Неля Мацюк, секретар Славутського міськрайонного штабу національного спротиву: «Спочатку славутчани їздили на мітинги до Києва за власний кошт. З 1 грудня, коли були сформовані відомості, ми почали збирати кошти для тих, хто бажає підтримати співвітчизників на майдані. Усього було зібрано 11 тис 934 грн. Витрачено 9 тис 67 грн – 105 осіб з’їздило на майдан. Усі зібрані кошти обліковуються відповідно до затверджених правил. Від 2 грудня у Києві стоїть автобус Нетішин – Славута (ПП О. Супрунюк), в якому можна поспати, погрітися та трішки відпочити. Також туди ми завезли й польову кухню, яка щодня обслуговує 1500 людей. Окрім благодійних коштів, славутчани приносять продукти та теплий одяг. Ми постійно отримуємо зі столиці різноманітну інформацію про першочергові потреби мітингувальників. На даний час не вистачає одноразових медичних рукавичок. Щодня люди записуються, аби поїхати на майдан. Деякі славутчани безвиїзно залишаються у Києві: О. Супрунюк, А. Казиміров, В. Соколовський, В. Кушніров. Дехто самостійно їде на майдан, ось наприклад троє дівчат поїхали аби допомагати на кухні».

Реїмбай Мадемінов: «На майдані у місті Київ панує надзвичайно дружня атмосфера. Усі люди зібрались з однією метою – змінити на краще власне життя, тому й про будь-які конфлікти не може бути й мови. Усі, хто приїхав підтримати євромайдан у всьому допомагають один одному, не цураються ніякої праці. На майдані дуже холодно, гріло одне – ми обов’язково відстоїмо свої права на вільне та демократичне життя. Майданівці не прийщли силою здобувати перемогу, лише мирним шляхом хочуть дійти компромісу з владою».

Василь Сидор: Ситуація, яка сьогодні склалася в Україні, не піддається ніяким правилам логіки та людської гідності. Для мене залишається незрозумілим як керівники держави можуть привселюдно лукавити, заявляючи, що потрібно випустити політв’язнів, що до мирних людей не буде застосовуватися сила, і водночас вночі починати наступ на безневинних громадян, які всього на всього використали конституційне право на вільне волевиявлення. Про обіцянку звільнити політв’язнів взагалі було забуто. Не вкладається в голові, як може одна і та сама людина дати привселюдно обіцянку і потім привселюдно ж її порушити.
Правоохоронні органи, які мають захищати громадський порядок, спокій людей, в тому числі на мирних мітингах, натомість захищають сумнівних осіб-провокаторів, які спричиняють жахливі конфліктні ситуації. Чомусь засуджують не провокаторів, а мирних громадян. Всі ті дії міліції що, на даний час чиняться на майдані не можна назвати акцією на підтримку народу, а навпаки – жорстоким придушенням волі народу. Вищі органи державної влади, представники правоохоронних органів усіх рівнів мають в першу чергу служити українському народу, проте вони відкрито виступають проти нього.
Особисто мене неприємно вражає той факт, що знаходяться люди, які свідомо їдуть до провладних таборів мітингувальників чи краще сказати вольєрів, де вони слухають пісні радянських часів та російський шансон, не усвідомлюючи того, що вони добровільно за гроші опускають себе до рівня нижче людської гідності. Який приклад вони показують молоді?!
Кожний свідомий українець дасть вірну оцінку сьогоднішнім діям державної влади, він не буде стояти осторонь, коли б’ють ні в чому невинних дітей та жінок. Людина, яка себе поважає повинна не ховатися за жінками і дітьми, а навпаки – в цей складний для України час діяти за совістю.

Роман Бачинський: «Дуже приємно було побувати на євромайдані у місті Києві, де зібрались люди, які небайдужі до долі України. Будучи там, я бачив лише веселі, усміхнені, добрі обличчя людей. Коли з ними спілкувався, вони відкрито та чесно висловлювали свої думки та побажання, абсолютно адекватно оцінювали усю ситуацію. Обравши європейський напрямок, люди надіялись нарешті ступити на шлях економічного, соціального та політичного розвитку. Та як ми бачимо, уже перед безпосереднім підписанням Угоди про асоціацію України з ЄС, нинішня влада відступила, керуючись власними мотивами. Це був шок для більшості українців. Люди розчарувалися. У першу чергу, цю ситуацію оцінили студенти. Вони першими, без зову політиків, батьків зрозуміли, що наше суспільство потребує цих змін, а тому зібралися у столиці на мирні акції протесту. Вони одразу оголосили, що проводять мітинги без політики. Єдина вимога – підписання Угоди про асоціацію України з ЄС. Та після подій у ніч з 30 листопада на 1 грудня, коли спецпідрозділи нікого не шкодуючи, жорстоко розігнали мітингувальників, протести значно розширили свою географію. Люди не змогли пробачити такої поведінки тих, хто має їх захищати і масово повстали проти пануючого режиму. Десятки, сотні тисяч людей не хочуть більше лишатися осторонь. Вони жадають справедливості, вільного вибору та кращої долі. Сьогодні люди борються не заради матеріальної вигоди, а за ідею. Україна вкотре продемонструвала усьому світові свою національну гідність. Усі події, що відбуваються останнім часом в нашій державі вказують лиш на одне – дороги назад немає та й не буде».

Володимир Скомароха, координатор Славутського міськрайонного штабу національного спротиву: «Робота нашого штабу, в першу чергу, полягає у тому, аби донести до славутчан достовірну інформацію з майдану та зкоординувати дії тих, хто бажає поїхати до столиці. Також ми збираємо кошти, щоб допомогти славутчанам поїхати на майдан. В основному усі витрати пов’язані із затратами на пальне. Намагаємось налагодити контакт з колегами в районних центрах. Співпрацюємо з містами Нетішин, Ізяслав, Рівне. Людям на майдані нелегко, адже там немає часу на відпочинок. Нічні чергування, волонтерство вимагає від громадян неабияких зусиль. Тому майдан потребує міцних чоловіків, які здатні винести усі труднощі та негоду».

Розміщено:
Редакція «Вісті громади».
+380384272241 visti_sl@ukr.net

Фото з особистого архіву А.Щурика та Ю.Брославця

Розміщенно в Без категорії