Пам'ять, стій!
Зупинись на хвилинку.
Серце, замри…
Це потрібно не мертвим,
Це потрібно живим.
Кожен з нас починається з отчої землі. І яке велике щастя бачити її квітучою, а рідне небо – глибоким та мирним. Ми усім серцем приростаємо до свого замріяного краю. Господь благословив нашу райську землю на творчість і любов, а разом із тим – на муки й скорботу.
Війна… Коли чуєш це слово, відразу кров холоне в жилах. Якось само собою спадає на думку все те, що бачила у фільмах, хроніках, про що читала. Тисяча чотириста вісімнадцять днів і ночей тривав найжорстокіший поєдинок в історії людства. Більше двадцяти мільйонів людських життів покладено на алтар Перемоги. Це надзвичайно велика ціна, яку заплатив наш народ за врятування від фашистської загрози, рабського поневолення. Забути це – ми не маємо морального права.
Щемко на серці, боляче дивитись на останніх ветеранів. Їх уже зовсім мало, і з кожним роком стає все менше. Гірко і соромно їм дивитися в очі, бо переконана, що моє покоління не до кінця усвідомлює, які ж тяжкі випробування випали на їх долю. А вони воювали, проливали кров за Батьківщину, за нас.
Невже раніше люди були інші? Кращі?
Цікаво, чи зараз змогли б ми проявити такий патріотизм, чи спроможні на подвиг мої сучасники? Важко відповісти…
Війна кривавий слід залишила і скільки людей в землю положила. Лише на території України в руїни і згарища було перетворено 714 міст, 28 тисяч сіл. Скільки горя, мук, крові, життів людських за цими цифрами. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття. Все витримали і перемогли. Перемогли тому, що відстоювали право на життя. Дорогою ціною дісталась нам ця перемога,але тоді не думали про ціну, бо на карту була поставлена доля Вітчизни. Весь народ піднявся на її захист. Країна перетворилась на величезний бойовий табір, охоплений єдиним поривом – розбити ворога, вигнати його з рідної землі, знищити фашизм. Чудеса мужності, стійкості і героїзму проявив наш народ.
В роки Великої Вітчизняної війни світ був зворушений подвигом нашого народу. Мільйони людей – фронтовики, жінки, підлітки саможертовно трудилися, щоб наблизити перемогу. Віддаючи усе для фронту, знаходячи вихід з найдраматичніших ситуацій, люди були переконані в своїй істинній сутності. У цих благородних діяннях найперше виявились безмірна народна душа, патріотизм, почуття національної гідності. Врешті-решт людська наполегливість, жага волі перемогли. Незміреною була ненависть до ворога, що топтав і оскверняв наші святині, із звіриною жорстокістю руйнував життя. Однак не лише в ненависті черпали сили люди, хоч війна – штука жорстока. І душі могли зачерствіти, і смерть могла стати звичкою. Могла, та не стала. Все чисте, світле, живе залишилось у людях, і ще більшим ставало почуття любові до своєї Вітчизни. Пліч-о-пліч, підтримуючи один одного, мужньо боронили народи свої землі, незважаючи на расову відмінність і різні традиції.
Жодного куточка моєї Батьківщини не минула стороною ця жорстока війна, важкі випробування випали на долю всіх регіонів України, де залишили свій вовчий слід фашистські загарбники.
Гортаю сторінки книги С.Ф. Ковальчука «Славута», читаю про окуповане фашистами рідне місто, черпаю цікаву інформацію про стійкість і героїзм моїх земляків. Фашистський терор і грабежі, розстріли у перші дні окупації партійних, радянських і комсомольських працівників спонукали славутських патріотів до дій. Люди ставали на шлях жорстокої боротьби з ворогом. У нашому місті в кінці липня 1941 року було організовано першу підпільну групу. Підпільники-славутчани з перших кроків діяльності прагнули об’єднати свої зусилля у боротьбі. Вже у вересні 1941 року в помешканні А.Р.Яворського з участю А.З.Одухи, П.Шорникової, В.Ф.Мартинюка, М.О.Кравченка, Р.А.Банацького та А.Главінського відбулися підпільні засідання, на яких визначили заходи по посиленню антифашистської пропаганди, конспірації, організації радіо прослуховування, звільнення із таборів військовополонених.
Діяльність підпільних груп Славутчини пожвавилася із появою у грудні 1941 року в місті Славуті лікаря Ф.М.Михайлова. Федір Михайлович Михайлов поселився у місті з сім’єю в березні 1940 року, працював рентгенологом районної лікарні, а з вересня того ж року – головним лікарем пологового будинку, перед війною був призначений на перепідготовку в армію, де його і застала війна.
Підпільники проводили велику роботу по звільненню з концтабору військовополонених, де їх списували як померлих, а насправді їм вручали документи, переодягали у цивільний одяг і переховували у надійних місцях або відправляли у ліс до партизанів.
Енергійний, сміливий лікар Ф.М.Михайлов зумів не тільки створити підпільну групу в лікарні, але й об’єднати в містах Славуті, Шепетівці та в селах краю підпільні групи для боротьби з ворогом. Їх подвиги житимуть доти, допоки ми пам’ятатимемо про них.
Думками переношусь у теплий вересневий день 2007року, коли на меморіальному кладовищі «Поле Пам’яті» у нашому місті переховували останки 245 жертв війни. У могили було покладено людей різних національностей – 122 радянських воїнів і 123 європейців, серед яких були 97 німців, 20 угорців, 5 австрійців, словак. Ця подія стала міжнародною, в урочистостях брали участь представники держав Росії, Австрії, Німеччини, Польщі, Румунії, Угорщини.
Створення такого меморіалу – важлива подія в історії не лише нашого міста, а й в історії нашої держави.
Вони не повернулися з війни.
Мені привиділось, немов солдати,
Які не повернулися з боїв,
Не полягли, а залишились жити,
Перетворившись в білих журавлів.
Кожен рік 9 Травня ми вшановуємо пам'ять полеглих у боях за рідну землю. Слухаємо розповіді свідків тих подій, уважно дивимося їм в очі. Як багато бачимо ми в тих очах! І думаємо, думаємо про все. Про те, що було, і про те, що буде. І раптом розуміємо: яке ж це щастя – безмежне й чисте блакитне небо над головою! І завтрашній день, якого чекаєш із надією і радістю! Тож хай ніколи не повториться той жах, назва якому – війна.
Хтось сказав: «Забути – означає пробачити». Цього не можна забути і не можна допустити знову!
Тож хай ніколи не зітруться у пам’яті людей, не відійдуть у небуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва і його Перемога.
Звертаюся до всіх: « Люди землі! Убийте війну, прокляніте війну! Люди землі, мрію пронесіть через роки і життям наповніть, але про тих, хто уже не прийде ніколи, пам’ятайте! Заради життя і життя на світі, заради воїнів, що загинули тоді».
Курельчук Олена Сергіївна
учениця 9-Б класу
зош І-ІІІст.№3 М.Славута
Керівник:
вчитель української мови
та літератури
Грушкевич Наталія
Володимирівна