Наприкінці лютого 2014 року Збройні сили Російської Федерації здійснили фактичне захоплення території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь.
Відповідно до ст. 42 Положення про закони і звичаї сухопутної війни до Конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року, територія визнається окупованою, якщо вона дійсно перебуває під владою ворожої армії. Ця Конвенція застосовується у всіх випадках окупації, навіть якщо вона не зустріне жодного збройного опору.
Присутність Російської Федерації в Криму було кваліфіковано саме як окупація також у трьох резолюціях Європарламенту, Парламентської асамблеї Ради Європи та Парламентської асамблеї ОБСЄ.
Після окупації території АР Крим та м. Севастополь офіційна влада РФ почала реалізовувати політику, спрямовану на переміщення на окуповані території України власного цивільного населення РФ. Процес такого переміщення суттєво змінює демографічну картину на окупованій території.
Ст. 85 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, визнає переміщення частини свого населення на окуповану територію воєнним злочином. Відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду, цей злочин підпадає під його юрисдикцію.
Міжнародне гуманітарне право виходить з позиції, сформульованої, зокрема, в Женевській конвенції: «Окупуюча держава не може депортувати або переміщати частину власного цивільного населення на окуповану нею територію».
Дослідження, витяги з якого публікує «Ракурс», є важливим у контексті порушення Росією міжнародного гуманітарного права та здійснення воєнних злочинів, порівнянних зі злочинами Другої світової війни. Не менш важливими є результати дослідження в контексті озвучуваних час від часу в пресі висловлювань про можливість «залагодити ситуацію» шляхом проведення в майбутньому референдуму про статус Криму і Севастополя під наглядом міжнародних організацій.
Зміна Російською Федерацією демографічної картини на окупованих територіях робить такий шлях вирішення проблеми очевидно шахрайським.
Згідно з п. 120 Консультативного висновку Міжнародного суду ООН щодо правових наслідків будівництва стіни на окупованій палестинській території 2004 року ст. 49 Женевської конвенції забороняє не лише депортацію або насильницьке переведення населення, а й будь-які заходи, що вживаються окупуючою державою для організації або заохочення переселення груп власного населення на окуповану територію.
Статистичні дані свідчать про те, що за роки окупації в Криму та Севастополі відбулися суттєві демографічні зміни. Причому статистичні дані самі по собі вже свідчать про умисне переміщення населення.
Наприклад, із січня по грудень 2014 року в Севастополь офіційно прибуло 14 225 осіб, що становить понад 3,5% від офіційної чисельності населення. Для порівняння: приблизна чисельність мігрантів, які прибувають за рік із інших регіонів до Москви, становить 1,48%, Санкт-Петербурга — 1,15%, Ростова-на-Дону — 0,91%.
До речі, в Росії реєстрація місця проживання має незрівнянно більше значення, ніж в Україні. Відсутність такої реєстрації за місцем фактичного проживання створює значні складнощі для громадян.
Стимулювання переселення громадян РФ на окуповану територію АР Крим відбувається економічними методами за допомогою надання податкових та інших пільг. 21 листопада 2014 року був ухвалений федеральний закон «Про розвиток Кримського федерального округу та вільної економічної зони на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя». Відповідно до закону, на території РК встановлюється особливий режим строком на 25 років, який згодом може бути продовжений.
Закон передбачає особливий порядок:
— здійснення містобудівної діяльності та землекористування для реалізації інвестиційних проектів, зокрема, регулюється питання про надання державних або муніципальних земельних ділянок учаснику вільної економічної зони (далі — ВЕЗ) в оренду без торгів на термін, необхідний для реалізації договору про умови діяльності у ВЕЗ;
— особливий режим оподаткування — звільнення від сплати земельного податку, встановлення знижених ставок із податку на прибуток організацій, звільнення учасників ВЕЗ від сплати податку на майно організацій;
— надання субсидій на відшкодування витрат, у тому числі на сплату митних зборів, податків і зборів щодо товарів, що ввозяться для їх використання в будівництві, обладнанні та технічному оснащенні об’єктів.
Приплив громадян РФ на окуповану територію був стимульований також різкою зміною законодавчого регулювання. Це стосується в першу чергу представників юридичної професії, бухгалтерів, широкого спектру державних службовців.
Із доповіді так званого уповноваженого з прав людини в РК в 2014 році:
«Ми перебуваємо у стадії інтеграції в Російську Федерацію, коли багато соціальних інститутів та механізмів зазнали значних змін, а деякі зовсім перестали існувати».
«Зміна матеріального і процесуального права спричинила зміну суті ухвалюваних судами рішень. А також складнощі при виконанні судових рішень».
Наприкінці 2015 року начальник відділу організації надання послуг роботодавцям центру зайнятості населення Криму Анжеліка Бурець повідомила інформаційним агентствам, що близько 80% кримчан, що стоять на обліку в центрі зайнятості, — це громадяни з вищою економічною та юридичною освітою, а також фахівці бухгалтерської сфери. Заповнення вакансій, де потрібні люди з вищою освітою, відбувається в основному за рахунок мігрантів із Росії.
Це знайшло своє відображення в оголошеннях про прийом на роботу. Оголошення, розміщені на інтернет-ресурсах, свідчать про те, що для отримання посади вимогою є наявність громадянства РФ. Таку вимогу можна побачити у вакансіях у сфері менеджменту, ресторанного бізнесу, роздрібної торгівлі. Наприклад, в оголошенні про вакансії продавця в магазин розливного пива і магазин продуктів, секретаря однією з вимог є наявність громадянства РФ.
Крім того, з’явилося багато вакансій із орієнтацією на знання російського законодавства. Крім вакансій в російських компаніях, є досить велика і швидкозростаюча група вакансій від місцевих компаній, які шукають персонал зі знанням російського законодавства. Як правило, це вакансії, призначені для бухгалтерів, інспекторів відділів кадрів, юристів. Це свідчить про те, що кримчанам такі вакансії фактично недоступні, оскільки лише незначна частина із них є фахівцями в російському законодавстві. Отже, така вимога, як знання російського законодавства, є закликом для громадян РФ з інших її суб’єктів для отримання таких посад.
Згідно з повідомленнями Центру вивчення пенсійної реформи, Крим увійшов до п’ятірки найбільш популярних напрямків для трудової міграції поряд із традиційними Москвою і Санкт-Петербургом, а також Ханти-Мансійським АО і Краснодарським краєм.
Багато громадян РФ, які переїхали жити на територію Криму з Росії, створюють різні блоги та спеціальні сайти, де діляться інформацією та порадами щодо переїзду на півострів із громадянами РФ, охочими переїхати на територію Криму.
Але є й значна кількість прикладів прямого державного стимулювання трудової міграції. Державні служби, відповідальні за питання зайнятості населення, відкрито поширюють інформацію про вакансії в Криму.
Досить велика кількість пропозицій навіть із наданням житла. Жителям міста Кемерово пропонується близько 10 тис. постійних і тимчасових вакансій як із наданням житла, так і без нього. Водночас на сайті Державного комітету із зайнятості Республіки Хакасія міститься 323 вакансії в Криму. Списки відкритих вакансій містять інформацію про посади, місто потенційного працевлаштування, розмір винагороди, контактну інформацію роботодавця.
Пропонується працевлаштування на території півострова в таких містах як Сімферополь, Алушта, Судак, Євпаторія, Феодосія, Саки та ін.
Працевлаштування пропонується на посади в різноманітних сферах діяльності — управлінні, медицині, санаторно-курортній, сфері культури та ресторанного бізнесу, фермерського господарства.
Чітка стратегія на переміщення в Крим громадян Російської Федерації простежується у вимогах до претендентів на заміщення низки посад. До державних та муніципальних органів можуть бути прийняті тільки громадяни РФ, як правило, зі знанням російського законодавства, а також із досвідом роботи в державних і муніципальних органах Російської Федерації.
Офіційний сайт уряду РК містить оголошення про конкурси на заміщення вакантних посад із такими вимогами: громадянство РФ, досвід роботи на державній або муніципальній службі РФ протягом 1–4 років, наявність професійних знань, зокрема, законодавства РФ.
Таким чином, під перелічені вимоги підпадають лише громадяни РФ, які не проживали на території Криму до моменту його окупації.
Із перших же днів окупації правоохоронні органи Криму заполонили приїжджі. Наприкінці липня 2015 року було оголошено, що поліція Криму набирає співробітників із острова Сахалін. В оголошеннях зазначено, що «МВС по Республіці Крим відкриває набір на службу в спецпідрозділах авіації, Спеціальному підрозділі швидкого реагування та ОМОН».
Це дослідження стало результатом роботи групи аналітиків за участі Регіонального центру прав людини, до складу якого входять адвокати з Криму. Після визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду з прав людини ці матеріали можуть бути використані як доказ воєнного злочину, а не лише як аргумент проти спроби провести в Криму референдум про статус півострова.
