Сьогодні Славута у глибокій тиші, що важча за будь-які слова. Тиші, яка стискає груди й не дає вільно дихати. 4 березня громада проводжала в останню дорогу того, хто став для нас символом мужності, честі й любові до України. Ми прощаємося з Воїном — Івигіним Максимом Валентиновичем.
Він народився восени, 12 жовтня 1994 року, тут, у нашому рідному місті Славуті. У 2010 році Максим закінчив четверту школу. Вчителі й однокласники пам’ятають його саме таким — веселим, щирим, відкритим. Тим, хто був душею компанії. Тим, хто вмів підтримати інших навіть тоді, коли самому було непросто.
Він по-справжньому любив життя. Любив рух, дорогу, швидкість.
Після закінчення Славутського професійного ліцею у 2013 році здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів та водія. Його стихією була техніка. Максим став професіоналом своєї справи — працював автомеханіком, знав кожну деталь у машині, відчував її серцем. Згодом став далекобійником. Його життям була дорога, подорожі, безкраї обрії нашої країни, яку він так щиро любив.
Кажуть, є люди, які діляться останнім. Максим Івигін був саме таким. Якщо комусь була потрібна допомога — наш славутчанин першим приходив на підмогу. Якщо хтось потребував підтримки — він знаходив потрібні слова. Шукав правду й завжди залишався чесним із собою та з іншими.
Та 31 серпня 2024 року особиста життєва дорога цієї світлої людини круто повернула в бік війни. Максим став на захист своєї Батьківщини.
Відважний солдат проходив службу у сьомій роті 110-ї окремої механізованої бригади військової частини А7019.
18 лютого 2026 року син України Максим Валентинович Івигін загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Нечаївка Синельниківського району Дніпропетровської області.
У нього не було високих нагород на грудях. Але він здобув найвищу нагороду, яку може дарувати Бог і народ, — звання Героя, що поклав душу за мир на рідній землі.
Найважче сьогодні — батькам. Жодні слова не здатні вгамувати їхній біль. Вони виховали мужнього, сумлінного, світлого сина, яким пишається вся Україна.
І є маленька людина, для якої Максим назавжди залишиться найкращим татом у світі. Коли він підросте, то знатиме: його батько тримав над ним небо. Тримав, щоб його дитина могла жити у вільній країні. Щоб могла сміятися. Мріяти. Жити.
Наш земляк любив природу, відпочинок у колі друзів. Цінував прості миті щастя…
Тепер його спочинком стане рідна земля. Та сама земля, яку він захищав.
Міський голова, депутати та виконавчий комітет Славутської міської ради, вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким Героя.
Дякуємо тобі, Максиме. За мужність. За відданість. За кожен день, який ти подарував нам ціною власного життя. Ми не забудемо. Не пробачимо. Ми житимемо так, щоб бути гідними твоєї жертви.
Нехай славутська земля буде йому пухом, а Господь прийме його світлу душу до лав свого небесного воїнства.
Честь і вічна слава Герою України Максиму Валентиновичу Івигіну!
Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Славутського МВК.
