Сьогодні над нашою Славутою стоїть тиша — важка й болюча. Тиша прощання. Громада прощалася із нашим земляком, захисником, патріотом — молодшим сержантом Пащенком Романом Юрійовичем.
Роман народився 20 червня 1988 року у Славуті.
З 1995 по 2004 рік навчався у Славутській загальноосвітній школі № 2. Він любив учитися, пізнавати нове, мріяв про майбутнє — про життя, ще не знаючи, якою ціною доведеться його захищати.
З 2004 по 2006 рік навчався у Славутському професійно-технічному ліцеї № 8. Це були перші справжні кроки у доросле життя. Далі — робота.
З 2006 по 2007 рік працював на ремонтно-механічному заводі у Славуті.
З 2007 по 2009 рік навчався в інституті «Міжрегіональна академія управління персоналом» на факультеті «Управління економікою і персоналом».
Потім Роман працював у рідній Славуті на різних підприємствах:
• маслозавод — 2009–2010 роки;
• меблева фабрика — 2010–2011 роки;
• фаянсовий завод — 2011–2012 роки;
• цегельний завод — 2012–2013 роки; а також на будівництві у приватного підприємця у 2013–2014 роках.
Він працював чесно. Старанно. Відповідально.
З 2014 по 2022 рік Роман працював за кордоном — у країнах Європейського Союзу — водієм вантажівки міжнародних перевезень. Він бачив світ. Любив подорожі…
Він міг залишитися за кордоном. Але не залишився.
Бо 24 лютого 2022 року, коли російський окупант ступив на нашу землю, Роман повернувся додому. Тому що не міг інакше.
16 червня 2022 року Роман вступив до лав Збройних Сил України.
З 16 червня по 25 липня 2022 року проходив навчання у навчальному центрі А4152, здобуваючи навички гранатометника.
З 25 липня по 28 листопада 2022 року служив у військовій частині А2802 на посаді водія.
А з 28 листопада 2022 року — у військовій частині А2227 на посаді старшого бойового медика 3-го самохідного артилерійського дивізіону.
Він рятував життя. Ставав між смертю і своїми побратимами. Витягував з пекла тих, хто мав повернутися додому живими.
Війна забирає не лише на полі бою. Вона забирає повільно. Підточує зсередини. Здоров’я Романа підірвала війна… І 12 грудня 2025 року зупинилося серце воїна.
Роман був дуже доброю людиною. Він ніколи нікому не відмовляв. Завжди був готовий допомогти, підтримати, врятувати.
Він любив комп’ютерні ігри та програмування — його розум постійно шукав нові завдання, нові рішення. Він був великим кіноманом — умів бачити красу й розуміти людські долі.
Але понад усе Роман любив свою сім’ю. Батька… Маму… Рідного брата …
За останні два роки всі вони пішли з життя.
Уявіть цей біль.
І уявіть людину, яка, втративши всіх найрідніших, продовжує служити, продовжує захищати, продовжує рятувати інших.
У Романа залишилися діти. Він дуже ними пишався. Вони навчаються, ростуть, розвиваються — як тато. У них його очі, його світло, його доброта.
Ми втратили не просто воїна. Ми втратили сина цієї землі.
Людину, яка любила життя — і віддала його за Україну.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким українського Воїна.
Вічна слава і шана Воїну – Пащенку Роману!
Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Славутського МВК.
