Славута провела в останню путь нашого захисника — солдата Олексія Володимировича Мохова. За кожною літерою його імені — відвага, любов до України й те, за що ми живемо сьогодні — свобода.
6 квітня 1990 року на світ з’явився хлопчик, який, сам того не підозрюючи, колись стане Героєм своєї землі. Маленький Олексій ріс, як усі діти — мріяв, навчався, любив життя.
У 2006 році він закінчив Донецьку загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів № 64, а згодом, у 2010 році, — Донецький електрометалургійний технікум, здобувши фах “Обслуговування теплотехнічного устаткування і систем теплопостачання”.
Олексій працював стрільцем 4-го розряду у виробничому підрозділі Козятинського загону воєнізованої охорони АТ “Українська залізниця”. Будував своє життя, створив сім’ю, став люблячим чоловіком і турботливим батьком. У нього народився син — маленький хлопчик, для якого татові руки були найнадійнішим прихистком у світі.
Та ворог прийшов у наш дім… Коли почалося повномасштабне вторгнення, сім’я Олексія була змушена покинути рідну Донеччину й переїхати до Славути, шукаючи спокою та безпеки. Але як можна жити спокійно, коли твоя земля палає, а твої побратими стоять на передовій?
1 лютого 2023 року Олексій Володимирович Мохов був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він не вагався ні хвилини — пішов боронити родину, рідну землю.
Служив в аеромобільному взводі військової частини А2582 на посаді оператора, гідно й віддано виконуючи свій обов’язок.
А потім настав той страшний день — 2 жовтня 2023 року…
Дружина чекала дзвінка. Маленький син питав: “Мамо, коли я почую тата?”
Рідні вдивлялися в телефон, молилися, щоб він задзвонив.
День за днем, тиждень за тижнем — вірили, чекали… Але того дзвінка не сталося.
У бою за свободу і незалежність України, поблизу населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області, український воїн Олексій Мохов загинув смертю Героя.
Він стояв між нами й ворогом. Прикрив нас собою. Подарував нам завтрашній день — ціною власного життя.
В Олексія залишилися дружина та маленький син — хлопчик, який більше не почує татового голосу, не відчує його обіймів. Але знатиме: його батько був Героєм, чиє серце билося в унісон із серцем України.
Рідні згадують Олексія як відповідального, надійного, працьовитого й рішучого чоловіка. Але він був більшим за просто добру людину — він був тим, на кого можна покластися, хто не зрадить, хто піде до кінця. І він пішов… до самого кінця.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким українського Воїна.
Ми живемо, ми вільні — завдяки таким, як Олексій. Кожен наш мирний ранок — це його подарунок нам.
Ми не можемо повернути Олексія, але можемо зберегти його подвиг у своїй пам’яті, у своїх серцях — щоб його відвага й любов до України жили в кожному з нас.
Вічна слава Герою! Героям Слава!
Пресслужба Славутського МВК.
