Сьогодні, в День пам’яті жертв політичних репресій, ми схиляємо голови перед мільйонами невинно знищених українців — закатованих, розстріляних, засланих, позбавлених волі, голосу та гідності. Їхньою єдиною «виною» була любов до своєї землі, до рідної мови, до національної ідентичності.
Репресивна машина тоталітарного режиму XX століття прагнула зламати хребет українському народу, винищити його найкращих — інтелігенцію, духовенство, селянство, робітників. Хвиля за хвилею терору накочувалася на нашу землю, забираючи життя тих, хто мріяв про вільну Україну, хто беріг національні традиції та культуру, хто не боявся мислити й говорити правду.
Сьогодні ми живемо в іншій епосі — вільні, сильні, єдині. Але історія знову брутально повторюється. Україна знову зазнає жорстокої агресії. І знову нашого ворога веде те саме прагнення — знищити українську ідентичність, стерти націю з лиця землі. На тимчасово окупованих територіях знову чиняться репресії: незаконні арешти, катування, розстріли. Знову переслідують тих, хто залишається вірним Україні.
Сьогоднішні злочини — масові депортації, фільтраційні табори, терор проти цивільного населення — є трагічним продовженням того самого лиха, яке ми згадуємо з болем і скорботою. Але є одна вирішальна різниця: тепер ми — нація, яка вміє захищати себе. Ми навчилися стояти за свою гідність, за своїх людей, за майбутнє.
Пам’ятаючи жахи минулого, ми краще розуміємо ціну свободи. Ті, хто загинув у застінках НКВС, у ГУЛАГах, під час Голодомору чи інших злочинів тоталітарного режиму, сьогодні дивляться на нас із вічності й запитують: чи варті ми їхньої жертви? Чи зуміємо зберегти та вибороти те, за що вони віддали життя?
Ми відповідаємо: так, варті. Ми вистоїмо. Ми переможемо. Бо в нашій пам’яті — приклад незламності тих, хто не скорився навіть у найтемніші часи. Тих, хто зберіг іскру волі, коли світ, здавалося, поринув у морок.
Сьогодні, вшановуючи жертв політичних репресій, ми не лише згадуємо минуле. Ми черпаємо з нього силу. Ми об’єднуємося, щоб подібне ніколи не повторилося. Щоб кожен українець мав право вільно жити, говорити рідною мовою, бути собою і пишатися тим, ким він є.
Нехай пам’ять про всіх невинно загиблих буде для нас священною. Їхні імена та долі — не лише скорбота, а й дороговказ у наше спільне, справедливе, вільне майбутнє.
Схиляю голову перед усіма жертвами політичних репресій.
Вічна і світла пам’ять тим, хто загинув за вільну Україну — в минулому і сьогодні.
Слава Україні! Героям слава!
Міський голова Василь Сидор.