Бо тиша — наш спільний обов’язок перед тими, хто віддав останній подих за наше майбутнє.
Тиша, що кричить гучніше за будь-які слова…
На Алеї Пам’яті “Наші Герої” — не просто фотографії. Це — погляди синів, які більше ніколи не обіймуть матерів. Батьків, що не побачать, як дорослішають їхні діти. Побратимів, чий сміх навіки замовк на полі бою. Вони віддали все, що мали: життя, мрії, надії. А що віддаємо ми?
Коли стрілки годинника зливаються на позначці 9:00 — зупинись! Завмри!
Відчуй їхню присутність у цій священній тиші.
Нехай серце на мить виб’ється з ритму суєти.
Нехай душа згадає тих, кому ми завдячуємо кожним вільним подихом.
Адже поки ми рахуємо хвилини свого життя — їхня вічність уже настала.
Байдужість живих болем відлунює в душах загиблих Героїв.
Той, хто в цю святу хвилину сміється, говорить, проходить повз — ніби топче невидимі могили тих, хто став між нами й темрявою.
Хвилина мовчання — не просто пауза в метушні буднів.
Це — момент істини.
Це — сльоза, що не котиться по щоці, але пропалює душу.
Це — наша клятва:
“Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми не зрадимо той вибір, який ви зробили заради нас.”
Вічна і нескорена слава Героям, чия любов до України виявилася сильнішою за смерть!