Ще одна сумна звістка прийшла у нашу громаду. Сьогодні ми віддаємо шану та востаннє прощаємося із Захисником України Гапичем Валерієм Миколайовичем.
Народився Валерій 29 грудня 1974 року у селищі Гоща Рівненської області. Потім родина переїхала у село Великі Межиричі Корецького району.
З 1982 по 1992 роки Валерій навчався у Великомежирицькій школі, яку закінчив із срібною медаллю. Змалечку любив читати, захоплювався математикою та інформатикою. Тому і свою майбутню професію вирішив пов’язати з улюбленими предметами.
У період із 1992 по 1997 роки навчався у Рівненському державному педагогічному інституті на факультеті математики та інформатики.
У 1996 році одружився. Переїхав на постійне проживання на Хмельниччину, до міста Славути.
Любов до комп’ютерів та інформатики привели його на роботу спочатку у Варварівську школу, де він рік працював вчителем математики. Діти до цього часу згадують його, як дуже хорошого вчителя. Потім Валерій трудився на товариствах «Гермес», «Вектор», підприємствах Славутський РЕМ, Укртелеком, телерадіокомпанії «Контакт Славута», де був інженером з ІТ технологій до моменту мобілізації.
6 червня 2024 року був мобілізований до Збройних Сил України. Служив на посаді радіо телефоніста 3-ї піхотної роти військової частини А5001.
З 14 серпня цього року розпочав навчання у Полтавському інституті зв’язку на спеціальності «Зв’язківець». Йому дуже подобалося, як кажуть «це було його».
На жаль, життя солдата Гапича Валерія Миколайовича обірвалося 03 вересня 2024 року внаслідок ракетного обстрілу російських окупантів.
У нашого Захисника залишилися батьки, дружина, син, сестра.
Валерій був люблячим чоловіком та батьком, сином, зятем. За своєю вдачею наш Захисник був веселим та жартівливим, душею компанії. Дуже любив життя та цікавився усім. З ним можна було поговорити на будь-яку тему. Мав багато друзів, дуже любив дітей, які так і тягнулися до нього. Любив футбол, рибалку, гриби…
Як ділиться спогадами дружина Ірина, все своє доросле життя Валерій займався комп’ютерами, цікавився мовами програмування, веб-дизайном. Давав поради та консультував з приводу комп’ютерної техніки. Його так і називали «комп’ютерщик».
У селі, де пройшло його дитинство, всі згадують Валерія як доброго, працьовитого чоловіка, завжди готовим допомогти.
Громадське прощання з українським Героєм відбулося у Палаці культури, заупокійна панахида — в церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Поховали Валерія на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями.
Міський голова та депутатський корпус Славутської міської ради висловлюють щирі слова співчуття рідним та близьким відданого Воїна України.
Спочивай з миром, Валеріє! Вічна тобі пам’ять!
Слава Україні! Героям Слава!