
29 серпня, у День пам’яті загиблих захисників України, у приміщенні Славутського історичного музею відбувся пам’ятний захід, присвячений Герою України Денису Ріхтеру.

Розпочинаючи захід, міський голова Василь Сидор наголосив на тому, що дуже важливо знати і усвідомлювати хто такі справжні герої, які народилися, жили та живуть у нашій громаді. Адже це ті люди, які ціною власного життя захищають нашу країну, свої домівки, людські цінності, свою землю, сім’ю.

Далі ведуча заходу директорка музею Світлана Матвійчук разом із рідними, близькими, знайомим, побратимами розпочала знайомство присутніх із життям Героя, від дитинства до останнього його подиху.

Денис народився 15 липня 1987 року у місті Славута. Зростав жвавим, завжди цілеспрямовано крокував до мети, яку собі ставив. Ніколи не боявся змін та перешкод.
Першою поділилася своїми спогадами Світлана Криконюк – відома волонтерка міста, близька людина родини Дениса, на очах якої зростав хлопець:
«Денис зростав дуже добрим, чемним, чуйним та вихованим хлопчиком. Одного разу зателефонував мені і каже: «Я знайшов тут цуценятко. Я не знаю, але Ви повинні його забрати». Я запитала: «Чому?», а він каже: «Ви уявляєте ніч, дощ, хто ж буде його доглядати?». І таких випадків безліч. Він був безвідмовним та завжди готовий прийти на допомогу».

Зі спогадів сім’ї, до школи ходив не дуже охоче, але завжди згадував усіх вчителів з теплотою та вдячністю.
Яким був школярем, яким запам’ятався, розповіла перша вчителька Дениса – Світлана Анатоліївна:

«Пам’ятаю, як 29 років тому бабуся привела до школи Дениса – маленького сором’язливого хлопчика з великими блакитними очима та щирою усмішкою. Він дуже швидко влився до колективу і потоваришував з однокласниками. Він був дуже щирим, привітним, добрим, відповідальним та толерантним хлопчиком. Я надзвичайно важко сприйняла повідомлення про загибель Дениса. Дуже шкода, що білими лебедями відлітають на небеса найкращі наші Герої — мужні, безстрашні, які ціною власного життя захищають нас, виборюючи свободу та незалежність нашої держави…».

Зі шкільної парти – перше кохання назавжди. З дружиною Валентиною були разом з 9 класу, хоча навчалися в різних школах.
Однаково гарно і тепло відзиваються про Дениса його однокласники:
Лілія Митюк: «Денис був особливою людиною, без перебільшення. Він був сміливий і відважний, добрий, чуйний, товариський. Він був тим, на кого завжди можна було розраховувати, тим, хто не зрадить. Він був великим патріотом своєї Батьківщини. Але так рано згасла його зірка. Ця страшна війна обірвала його молоде життя. Вічна та світла пам’ять тобі, Денисе».
Людмили Ільчук: «Зі сльозами на очах я згадую усі шкільні моменти, пов’язані з Денисом. Це найкраща людина, яку я коли-небудь знала — щира, відкрита, відверта. Мене зрозуміють ті, хто його знав. Він – наш лідер, наш Герой. Дякую Богу за те, що я його знала. Таких людей небагато. Вони потрібні нашій країні – живі… Кожного ранку, йдучи на роботу повз Стели пам’яті Героїв, я кажу йому «Доброго ранку» і, дивлячись на його фото, маю надію, що він мене чує. Він свято вірив в Перемогу, вселив в мені віру і надію в те, що Україна обов’язково переможе».

Після закінчення школи Денис був призваний до лав Збройних Сил України, службу проходив у Кам’янці-Бузькій на Львівщині.
2007 рік – новий відповідальний період в житті хлопця – одруження та створення сім’ї. В тому ж році влаштувався на роботу водієм у місцевому водоканалі. Декілька років Денис працював на різних роботах за кордоном та в Україні.
Щасливими для молодої сім’ї стали 2011 та 2012 роки – народились сини Даніїл та Тимофій. Діти виховувались у спортивному дусі, нині продовжують займатись спортом вже на серйозному рівні: турніри, змагання, нагороди…
В 2014 році, коли росія, порушивши будь-які домовленості, посягла на територіальну цілісність України, Денис Ріхтер був мобілізований.
Службу свою розпочав у Славутському об’єднаному міському військовому комісаріаті, згодом був переведений у 8-й окремий полк спеціального призначення.
У 2015 році вже боронив Україну на сході, брав участь в АТО/ООС. Про його службу, відданість та мужність свідчать безліч подяк, грамот.

Денис, прагнучи вдосконалити свої військові вміння, проходив найрізноманітніші навчання з військової справи. Про це свідчать сертифікати тренувань, які проводили іноземні інструктори.
Задля самовдосконалення Денис вступив та встиг провчитися заочно 2 курси у навчально-науковому інституті педагогіки і психології Луганського національного університету ім. Т.Г. Шевченка на спеціальності «Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Практична психологія».
З початком повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року Денис Ріхтер став на захист Києва, а згодом відправився на схід боронити Україну.
Старший сержант Денис Сергійович Ріхтер загинув смертю Героя у бою з російськими окупантами 25 травня у Бахмутському районі Донецької області.
У Героя залишились мама Галина Володимирівна, дружина Валентина Олександрівна та двоє синів Даніїл і Тимофій, які відмовилися б від усіх у світі нагород, аби син, чоловік, тато був живий.
Своїми спогадами про Дениса у відеозверненнях ділилися його побратими.
Денис: «Після мого першого стрибка з парашутом він подарував мені значок, який символізує перший стрибок. Його позивний був «Шкала», але я називав його «Скала», до якої можна було притулитись. Це людина, яка підтримає тебе постійно. Скала є Скала! Так, цей позивний повністю відповідав його рисам характеру — він завжди вмів підтримати, бути опорою для усіх, допомогти. Мені страшенно його не вистачає».
Сергій: «Це був справжній друг, товариш, командир, в деяких моментах був нам як батько. Міг завжди дати цінну пораду, насварити навіть, на всі наші бойові завдання завжди виходив першим. Він був справжнім лідером – своїм прикладом показував, який має бути солдат, командир. Він завжди залишиться в наших серцях. Слава Україні, Слава Герою».
Побратим Роман був присутнім на заході: «Сьогодні ми зібралися вшанувати пам’ять про мого друга. Ден був справжнім воїном, для якого не існувало слів «Не можу». Постійно самовдосконалювався, був прикладом для хлопців, вони завжди гуртувалися навколо нього, хотіли бути в його групі. На той він пройшов свій шлях від кулеметника групи спецпризначення до заступника командира групи. Він був добрим, але безпощадним до ворогів. Напевно не було такої людини, до якої б Денис не міг знайти підхід. Нагорода «Героя України» була варта Дениса за життя.
Він дуже любив свою дружину, синів та понад усе Україну і щиро вірив в Перемогу, яка обов’язково буде за нами.
Побратим пригадав випадок, коли за кілька днів до його загибелі після сильного обстрілу Денисові прилетів і впав на плече уламок снаряда. Він його забрав з словами «заберу собі на пам’ять». Лише згодом, після загибелі Дениса, побратим сказав, що не потрібно було його зберігати, бо «уламки притягують уламки».
Брат Микола, який нині несе службу в Збройних Силах України також записав відеозвернення в якому розказав про те, що постійно в своїх думках звертається до Дениса за порадами, прагне зробити все так, аби брат ним пишався. А ще вірить, що брат Денис його оберігає.
Відома українська телеведуча, журналістка, акторка, блогерка Леся Нікітюк була знайома з Денисом. Їх познайомив її брат військовослужбовець. І хоча це була одна- єдина зустріч Леся її згадує з неабиякою теплотою: «Вам пощастило знати його більше та довше, ніж мені. Денис з моїм братом приїхав тоді до будинку моїх батьків, які зібрали воїнам необхідні речі. Ми пили каву, говорили, сміялись і зробили фото напам’ять. Вже потім, познайомившись з дружиною Валентиною, я зрозуміла, що Денис був надзвичайним чоловіком, батьком. Коли я переглядала наші фотографії, я помітила, що він мав надзвичайний погляд і надзвичайні блакитні очі. Саме цей мужній воїн, його погляд, очі надихнуло мене написати пісню про героя Дениса Ріхтера і ще про багатьох хлопців, які віддали і віддають життя за Україну, за нас з вами».
Після загибелі Леся присвятила знайомому пісню «Блакитні очі» – знятий кліп розлетівся всім світом. Серед очей у кліпі присутні впізнали Денисові, надзвичайні, блакитні…
«Потрібно жити далі!» – ось його життєве кредо, зі слів близьких.
«Він завжди з нами, його продовження – це діти. Я бачу його риси в поведінці, звичках, він не дає забувати про себе. Ми мусимо жити заради нього.
Герої не вмирають, просто перестають іти поруч. Вони завжди з нами, я знаю, він все бачить» – такими словами завершила захід дружина Валентина.
Згідно з указом Президента України від 20.04.2022 р. №265/2022 «Про відзначення державними нагородами» Дениса Ріхтера нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Рішенням Славутської міської ради від 21 жовтня 2022 р. №1-21/2022 присвоєно звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно).
Відповідно до указу Президента України №106/2023 від 23.02.2023 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
6 червня Президент Володимир Зеленський передав орден «Золота Зірка» членам родини старшого сержанта Дениса Ріхтера. Церемонія відбулася в Білій залі Героїв України Маріїнського палацу в Києві. Орден вручено дружині Героя України Валентині Ріхтер та синам – Даніїлу і Тимофію.
На столі поруч з нагородами, грамотами та подяками – Зірка Героя як свідчення абсолютної відданості своєму народові, своїй Україні! Поряд з Зіркою Героя – наша безмежна вдячність, наша гордість та пошана!
Захід завершився хвилиною мовчання за усіма загиблими захисниками України.
Пресслужба Славутського МВК.