Сьогодні ми знову змушені говорити про реальну проблему забезпечення інсуліном хворих на цукровий діабет та лікарськими засобами онкохворих людей, з якою зіштовхуємося з року в рік.
Безоплатне забезпечення хворих декларується державою, фіксується в різних документах і реалізується через відповідні програми. Здавалося б, і справді все робиться для того, аби хворі могли без проблем отримувати життєво важливі препарати. Та, як часто буває, тут з’являється одне «але» – недостатнє фінансування. Закладених у державному бюджеті і виділених регіонам на придбання ліків коштів катастрофічно не вистачає.
Хворі, знаходячись у безвихідній ситуації, звертаються в першу чергу до міської влади, яка по суті є заручником даної ситуації. А розпорядником коштів, що спрямовуються на закупівлю вищезазначених ліків, є Міністерство охорони здоров’я та райдержадміністрації.
Виходить, що держава хоче перекласти на місцеві бюджети (а це кошти громадян) ще й відповідальність за пацієнтів. У чому ж тоді прослідковуються зобов’язання держави, яка не виконуючи свої обов’язки, робить фінансовими заручниками місцеві громади, свідомо створює прецедент, який недопустимий в демократичному суспільстві.
Ми зверталися до Міністерства охорони здоров’я, Міністерства фінансів України, народного депутата Олексія Жмеренецького. Проте, результату немає. У своїх відповідях урядовці посилаються на ст.32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», забуваючи про те, що це є делеговані повноваження і що фінансування повинно проводитися за рахунок коштів державного бюджету.
Нагадую, що відповідно до ст. 49 Конституції України «кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм». Чи можливо Конституція потрібна лише для захисту власних інтересів?
Окрім цього, є ст. 143 Конституції України «…органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності. Те ж саме відображено і у ст. 67 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Пацієнти із цукровим діабетом та онкохворі не можуть залишатися поза увагою держави. Програми їх захисту повинні не тільки прийматися та затверджуватися, а й забезпечуватися фінансово в повному обсязі, бо тільки так допомога стане реальною.
Ми звертаємося до Уряду, Верховної Ради України з проханням якнайшвидше вирішити проблему, яка є актуальною для всієї країни, виділити в повному обсязі кошти задля уникнення антагонізму в суспільстві. Органи місцевого самоврядування ніколи не були та не будуть осторонь існуючих проблем та викликів, тому закликаємо не вводити людей в оману. Кожен повинен виконувати свої зобов’язання згідно з Конституцією та Законами України.
Міський голова Славути, голова Хмельницького РВ АМУ Василь Сидор