Історія українського народу наскрізь пронизана, просочена, по вінця наповнена людськими жертвами. На нашій землі відбувались чи не найстрашніші рукотворні трагедії людства: Голодомор, війна, Чорнобиль…
30 років минуло з дня найбільшого світового екологічного лиха. У ніч на 26 квітня 1986 року ядерний вогонь вигукнув пекучі нищівні слова, понівечивши тисячі життів. Колись мальовнича місцина потонула в хащах, руїнах та радіації. Чорнобиль залишив «чорну мітку» багатьом поколінням… і ще не народженим.
Указом Президента України 2016 рік оголошений роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам'яті жертв Чорнобильської катастрофи. 26 квітня чимало славутчан зібралось у залі міського Палацу культури, аби згадати тих, хто ціною власного життя та здоров’я захистив усіх нас.
Усього в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи взяло участь понад 600 тисяч осіб, із них, 350 тисяч українців. 272 славутчанина були учасниками ліквідації Чорнобильського лиха, 105 – не дожили до сьогоднішнього дня. Цього вечора зі сцени пролунало багато спогадів, ті чорні дні славутські ліквідатори запам’ятали назавжди. Може й хотіли б забути пережите в Чорнобилі та вирвати цю трагічну сторінку із свого життя вони уже не в змозі.
– Тоді всі готувались до свята – до першотравневого параду. Про вибух на атомній станції не було ані слова, – згадує голова міської організації «Союз Чорнобиль» Леонтій Васьковський, – І хоча 28 квітня поступила команда відправити колону із 14 автомобілів марки «КамАЗ» та 28 осіб для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, виїхали ми зі Славути в ніч на 2 травня. Ніхто достеменно й не знав, що нас там очікує, лишень попередили, щоб ми мовчали, не фотографували та нічого не записували. Говорити про те, що працювали там без особливих засобів захисту – нічого не сказати. В чому приїхали – в тому і виконували поставлені задачі…
– Ми дуже багато прощаємо, забуваємо та, на превеликий жаль, не беремо з минулого ніяких уроків. На той час були молоді та талановиті люди, які працювали та розбудовували державу. Серед них хочу згадати працівника станції на прізвище Поляков. Він неодноразово наголошував керівництву атомної станції на тому, що реактор має низку недоліків, та його не слухали, вважали за божевільного. А далі, жахлива катастрофа… Пізніше скажуть, що дійсно, цей реактор мав аж сімнадцять недоліків, – розповів Юрій Брославець, громадський активіст, евакуйований з міста Прип’ять у 1986 році.
До слова запросили міського голову Василя Сидора: – В історії України були різні дати – було 22 червня, але було й 9 травня. 26 квітня… цю дату немає з чим поєднати. Того дня сталася непоправна техногенна катастрофа, яка виникла внаслідок багатьох причин. Ми не розглядатимемо їх сьогодні, адже наша основна задача – оцінити ту ситуацію та зробити усе можливе, щоб ніколи більше це лихо не пережив ні один народ. Славутчани, як і багато інших наших співвітчизників, також брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Розуміючи свою відповідальність перед майбутнім поколінням, усвідомлюючи масштаби трагедії та попри небезпеку, вони виконували свій обов’язок на прикладі довівши, що мужність та героїзм – не просто гарні слова. Низький уклін усім, хто боровся із атомним пеклом не думаючи про власне здоров’я та життя.
За поданням громадськості, за сумлінне виконання службових обов’язків, високий професіоналізм, мужність, самовідданість, проявлені при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та в пам'ять про тридцяті роковини Чорнобильської катастрофи грамотою Хмельницької обласної ради нагороджено Миколу Бухонкіна.
За активну громадянську позицію, мужність, самовідданість, високий професіоналізм та з нагоди відзначення тридцятих роковин Чорнобильської катастрофи грамотами міського голови та цінними подарунками нагороджено Петра Смірнова, Олега Бовшеверова, Миколу Маліновського, Володимира Небжицького, Олександра Яворського.
– Тридцять років тому вибух на Чорнобильській АЕС став найбільшим світовим лихом. Чорнобильська катастрофа накрила своїм чорним крилом кожну українську домівку. Тисячі українців ціною власного життя та здоров’я, рятували нас з вами від ядерного лиха. Тож згадаємо сьогодні тих, хто загинув, вклонимось тим, хто живий та подякуємо усім ліквідаторам та їхнім родинам за те, що сьогодні ми продовжуємо жити, – зазначив народний депутат Роман Мацола. Більшість з нас добре знає історію Чорнобильської біди, відчуває на собі її наслідки та тим чи іншим чином взяли участь в битві із «мирним атомом».
«30-ті роковини Чорнобильської катастрофи мають стати для українського суспільства не приводом для певних ритуальних дійств, а насамперед тією критичною точкою, за якою звіряють громадську зрілість і відповідальність перед тими, хто пішов від нас, хто з нами, і хто прийде після нас. Пам’ятати, щоб не забути, пам’ятати, щоб не допустити», – пролунало з уст ведучих, залишилось в душах присутніх.
В. Чернега.