Герої не вмирають…

«Моя школо четверта, моя рідна к олиска.
Був далеко від тебе – як же зараз я
близько. Десять років до тебе, я ходив від
світання. Щоб лишитись навічно – повернувся
востаннє…» – ці слова написав Володимир Федорович Сковородін, батько загиблого
Героя. Сповнені відчаю та болем вони ще довго звучатимуть у вічності…
День 29 січня 2015 року в серцях і спо-
гадах славутчан та гостей міста залишить-
ся не тільки днем вшанування героїв Крут
– трьох сотень київських гімназистів та
студентів, які полягли смертю хоробрих
від рук головорізів україноненависника
Муравйова, а й днем вшанування пам’я-
ті славного сина України, відважного за-
хисника її незалежності й територіальної
цілісності – капітана Олексія Володими-
ровича Сковородіна.
29 січня, на території ЗОШ №4, відбу-
лося урочисте відкриття меморіальної
дошки пам’яті Олексію Сковородіну. Він
навчався в цій школі з 1982 по 1992 р. А
тому, до сліз щемно та проникливо про-
звучали поетичні рядочки з вуст батька
Олексія – Володимира Федоровича, скла-
дені ним же.
«Моя школо четверта, моя рідна ко-
лиско, був далеко від тебе, як же зараз я
близько. Десять років до тебе я ходив від
світання. Щоб лишитись навік, – повер-
нувся востаннє…»
По-особливому в той день звучав і гімн
України, який виконали присутні на від-
критті меморіальної дошки. Серед них
рідні та близькі Олексія: батьки Володи-
мир Федорович та Галина Михайлівна,
сестричка Людмила з сім’єю, дідусь Пе-
тро Давидович Бондарук з поетично-пі-
сенним дарунком в дуеті з Валентином
Шевчуком, дружина Ірина з сином Ми-
хайлом, однокласники, вчителі, друзі,
представники міської влади та громад-
ських організацій. З м. Яворів, Львівської
області, прибули бойові побратими Олек-
сія з 24 окремої механізованої бригади.
Право відкрити меморіальну дошку на-
дали міському голові В. Сидору, батькам
загиблого, його сину Михайлу, директору
школи І. Янісевич. З живими квітами пі-
дійшли побратими, друзі, однокласники,
земляки…
Для освячення меморіальної дошки
запросили Настоятеля української пра-
вославної церкви Різдва Пресвятої Бого-
родиці протоієрея Миколу Бочкая. Після
хвилюючого слова міського голови Васи-
ля Сидора, оголосили хвилину мовчання.
У той день людських сердець торкну-
лися усі виступи: директора школи І. Яні-
севич, батька загиблого В. Сковородіна,
дідуся загиблого П. Бондарука, його бо-
йового товариша В. Захарко…
Коли ж мене запросили до слова, гля-
нула в чисте бездонне небо і ніби відчу-
ла, як душа Олексія бачить нас звідти, з
Небес. І ніби він промовляє: «Я зробив
все, що міг… А ви не плачте. Стримай-
те біль у серці, сльози солоні. Ви Україну
візьміть в теплі долоні. Жаль я не можу
більше край цей святий захищати. Ви її
захистіть, станьте на чати…»
У своїй любові до батьківщини, у збе-
реженні в своїх серцях пам’яті про полег-
лих, щиро зізнавалися школярі: Д. Галі-
цький (4 клас), О. Орлова, В. Гедзюк, А.
Заремба (11 клас), О. Ковальчук (10 клас),
О. Гонтар (9 клас).
У сині небеса злітала дитяча молитва:
«Сьогодні я молюсь за Україну, за всіх
померлих і за всіх живих. Які, будь-що,
боронять нам країну, допоки стукіт сер-
ця не затих. Сьогодні, я молюсь за бать-
ка й брата, за чиюсь матір і її синів. Всіх
кривдників чекає вже розплата. На жаль,
ціною багатьох життів. Молюсь за кожно-
го сьогодні я солдата…»
Марія Караван,
фото П. Медведюка.
Розміщенно в Без категорії