Спростування-коментар до публікації під назвою
«А земельку – «іншій» особі?»
розміщена у № 33 «Трудівника Полісся» від 14.08.2014 р.
Розпочалась ця історія, як вірно зазначено у газетній статті, після смерті старенького одинака, який тихо проживав у незавидному обшарпаному будиночку по вул. Лісній. Це помешкання він та його дружина, яка померла значно раніше свого чоловіка, отримали у користування – як службове за сумлінну працю у комунальних службах міста. Тому одразу ж наголосимо, що і будівля і земля, на якій вона розташована, були не безгосподарним майном, а належали до комунальної власності. До слова сказати, будинок вже давно потребував зносу, а тому цьому чоловіку неодноразово пропонували переїхати у благоустроєне житло, яке б полегшило старечі будні, але він вперто відмовлявся, мовляв – прожив тут усе життя, тут і помру… За життя чоловіка, ніхто на його «квадратні метри» не претендував. Беззаперечно – і по суті обставин, що склались, і по букві закону, – помешкання одинака та земельна ділянка, на якій воно розташоване, залишались у власності територіальної громади м. Славути. Жодних заяв на цю землю, в тому числі і від сусідів, до міської ради не надходило.
Інтриги за володіння цією ділянкою розгорілися після смерті чоловіка, а бажаючих привласнити цю землю з’явилося чимало. Та це і зрозуміло, бо ділянка хоча й не значна за розмірами – близько 800 кв.м., але доволі приваблива. Тут тобі й близьке розташування до центру міста, і доступність до комунікацій, і можливість завести хоча й невеличке але власне господарство, а хтось накидав на неї оком вбачаючи можливість втілити якісь власні бізнес-ідеї. Тому питання вирішення подальшої долі цієї ділянки досліджувалось і працівниками виконавчого комітету, і депутатами міської ради досить скрупульозно та виважено.
Насамперед вивчалась правовставлююча документація інших осіб, які могли б претендувати на цю землю, схеми забудови, містобудівна документація, в тому числі й архівна, яка дозволила визначити чіткі межі, не завдаючи шкоди сусіднім землевласникам чи землекористувачам.
Вбачається що, на думку Клімчук Н.М., саме вона мала переважне право на отримання цієї земельної ділянки, пояснюючи це тим, що її власна земельна ділянка межує з оцією – спірною, користувач якої помер.
В одній із заяв, які надійшли від Клімчук Н.М. йшлося про виділення земельної ділянки площею 20 кв.м. під уже збудований сарай, який знаходиться поруч, а от в іншій заяві жінка претендувала не лише на ділянку під сараєм, але й на всю іншу площу близько 1000 кв.м., на якій знаходилось помешкання старого одинака.
Але ж в даному випадку сусідство із пустуючою земельною ділянкою, яка належить до комунальної власності, – тут жодних пріоритетів не надає… Це і підтвердив Славутський міськрайонний суд, який відмовив Клімчук Н.М. визнати недійсним рішення, яким міська рада, цю земельну ділянку передала іншій особі гр. І.
Необхідно звернути увагу на такий вагомий факт (в якому навряд чи вникливо розібрались автори опублікованої статті) – земельна ділянка, на якій розміщений сарай Клімчук Н.М. (близько 20 кв.м. ) межує, а не входить до площі іншої земельної ділянки (близько 800 кв.м.), яку на законних підставах передано гр. І. Тобто, це різні земельні ділянки. Крім цього, коли визначали земельні межі, для будинку барачного типу в якому проживає Клімчук Н.М., при обмірах свідомо збільшили площу прибудинкової території для зручності його обслуговування та використання. Тобто, вільну землю фактично, розподілили на три частини: одну віддали гр.. І., другу залишили до з’ясування обставин під сараєм Клімчук Н.М., а за рахунок третьої частини збільшили подвір’я багатоквартирного будинку. Це переконливо засвідчує, що, при розпорядженні цією земельною ділянкою, максимально збалансовано інтереси усіх сусідніх землекористувачів.
Що ж до збудованого Клімчук Н.М. сараю, то він залишається самочинним будівництвом, оскільки Клімчук Н.М. й досі не має повного пакету дозвільних документів на його спорудження, без яких його не можливо визнати законно побудованим. Єдине рішення виконкому від 5 листопада 1998 року, про яке йдеться у статті, нажаль, не може замінити необхідність отримання дозволів від інших органів влади, а також слугувати підтвердженням безпеки експлуатації цієї будівлі. Хто бодай раз займався будівництвом у нинішніх умовах, знає яку кількість дозвільних інстанцій необхідно подолати, щоб завершити цю нелегку справу отриманням дозволу на введення об’єкта в експлуатацію. Ця громіздка і доволі складна процедура виникла за волевиявлення нормотворців вищого рівня і аж ніяк не місцевих органів самоврядування. Процес ведення законного будівництва є загальним для всієї України, то чому у випадку Клімчук Н.М. мають бути виключення. На підставі чого …? Чому Клімчук Н.М. з 1998 року аж до смерті свого сусіда-одинака не опікувалася питанням приведення у відповідність до закону будівництва свого сараю, який межував з його земельною ділянкою?
Так чи інакше, але надати Клімчук Н.М. земельну ділянку під сараєм без наявності усіх документів та без дотримання необхідних умов будівництва у позасудовому порядку – не можливо. Міська рада не може приймати рішення на користь подібних заявників, якщо не має повного пакету документів, або ж будівництво не відповідає затвердженим державою будівельним нормам, оскільки це розцінюється як фальсифікація або ж корупція і вже впевнено свідчить про процвітання беззаконня.
Безпідставність та абсурдність звинувачень авторів статті, що хтось мовляв зазіхає на майно Клімчук Н.М. – очевидна. З самого початку, як зазначалось, земельну ділянку площею – 20 кв.м. (на якій збудовано сарай Клімчук Н.М.), відокремлено від тієї, яку в подальшому передано гр.. І. Незаконно відібрати цей сарай у Клімчук Н.М. – ніхто не взмозі, як і передати комусь іншому земельну ділянку під ним. Вирішення питання полягає виключно в площині приведення землекористування цією земельною ділянкою Клімчук Н.М. до вимог нормативно-правових актів України та містобудівної документації.
Більше того, публікацією створюється враження про можливість недотримання законів у певних виключних випадках, якщо у Вас наприклад, незадовільні житлові умови або є певні соціальні переваги. Але ще древні латиняни стверджували – закон суворий, але це ЗАКОН, тобто, яким би не він був, але його необхідно дотримуватись. Якщо є встановлені державою правила поведінки чи визначені процедури, то їх мають наслідувати усі без виключень, не зважаючи на соціальний статус або кількість членів родини.
До слова сказати, гр. І., якій надано у власність земельну ділянку площею 800 кв.м. по вул. Лісна, 36 сумлінно працює звичайним (не високопосадовим !) працівником на комунальному підприємстві нашого міста в продовж багатьох років. Її родина теж чисельна, бо у ній троє дорослих та четверо діток, і теж належною житловою площею не забезпечена.
Славутська міська рада, як законний власник будинку та землі, мала достатньо правових підстав для прийняття рішення про доручення КП «Славутське житлово-комунальне об’єднання» провести роботи по його знесенню у зв’язку з тим, що загальний процент зносу становив на той час 94,04 %, будинок не відповідав санітарним та технічним вимогам і був непридатним для проживання.
В січні 2014 р. до міської ради звернулась жителька міста Славути гр. І., із відповідною заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 800 кв.м. по вул. Лісній. Оскільки інші особи з приводу виділення вищевказаної ділянки на момент прийняття вказаного рішення, до міської ради не звертались, підстав для відмови у заяві гр. І. не було.
Клімчук Н.М. з аналогічної заявою щодо надання цієї земельної ділянки звернулась пізніше – в березні 2014 р.. За результатами розгляду її заяви вирішено відмовити Клімчук Н.М. у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення ділянки площею до 1000 кв.м. у власність.
Судове рішення за результатом розгляду позову Клімчук Н.М. прийнято лише частково на користь заявниці. Судом зобов’язано Славутську міську раду вирішити питання про надання дозволу Клімчук Н.М. на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 20 кв.м. по вул. Лісній, 36, яка знаходиться під господарською будівлею-сараєм. Однак, суд, так би мовити, відмовився відібрати землю площею 800 кв.м. в гр.. І та віддати її для Клімчук Н.М.
Проте, дане рішення суду законної сили не набуло, оскільки Славутська міська рада подала на нього апеляційну скаргу. Вважаємо, відмову міської ради для Клімчук Н.М. у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 20 кв.м. по вул. Лісній, 36 в м. Славуті, яка знаходиться під господарською будівлею – сараєм – законною у зв’язку з невідповідністю місця розташування об’єкта вимогам законів та іншій містобудівній документації. Крім цього, на нашу думку, суд не міг вирішувати питання, які належать до виключної компетенції колегіального виборного органу – міської ради.
Зрозуміло, що робити висновки у цій ситуації ще зарано, нажаль бажане не завжди відповідає дійсності. Однак, попри усі звинувачення очевидним є той факт, що міською радою рішення приймаються виважено, з урахуванням норм законодавства та вивченням обставин. Будь-які дискредитації дій місцевої влади з цього приводу є надуманими, а можливо вся справа в тому, що наближаються вибори, чи мають місце якісь інші інтереси?
Очевидним є й те, що за умов трансформації держави з періоду СРСР до сучасного періоду, коли Україна стала незалежною, неодноразово змінювалось законодавство, змінювалась схема та умови забудови населених пунктів, а тому виникає велика кількість спорів щодо законності землекористування чи будівництва. Заложниками таких ситуацій стають і звичайні люди, і органи місцевого самоврядування, оскільки перші не взмозі реалізувати своє право, а останні без дотримання усіх юридичних вимог, не спроможні їх вирішити. Єдиною ланкою, яка може вплинути на вирішення цих складних суперечностей і документальних неузгодженостей є суди. Справа Клімчук Н.М. не стала виключенням.
Незалежний та неупереджений судовий розгляд довів, що попри все, в Україні діє право на судовий захист, чим стверджується принципи демократичного громадянського суспільства. Однак, цю непросту ситуацію, що склалась, аж ніяк не можливо розцінювати як зазіхання влади на чиєсь майно, або незаконність надання у власність земельної ділянки.
З часом з цією проблемою вдасться розібратися. Відкриті судові процеси по таких спорах, а також можливість вільно надавати аргументи та докази кожній із сторін процесу, свідчать лише про цивілізованість вирішення спорів, які зароджувались в умовах непростих історичних змін державного устрою та формування законодавства. Разом з тим, не варто ускладнювати та нагнітати ситуацію, «однобокими» журналістськими розслідуваннями, які опубліковуються не дочекавшись завершення розгляду у судових інстанціях та незважаючи на позицію та коментарі сторони-опонента. Органи місцевого самоврядування Славути жодним чином не прагнуть обмежити Клімчук Н.М. в її правах, є лише намагання послідовно вирішити цю проблему, яка нагадує плутанину обставин та мінливого законотворіння, за умов максимального дотримання норм законодавства та не нанісши при цьому шкоди іншим суспільним процесам.
Начальник відділу з питань
регулювання земельних відносин О. Рибіцький