Минуло більше двох років, як немає з нами В’ячеслава Тернового, заслуженого журналіста України, поета, лірика, газетяра, керівника міськрайонного радіо.
Завжди, коли приходжу в студію записувати ту чи, іншу передачу, неймовірний біль торкається серця. Біль втрати відчувають усі, хто знав його, талановитого, доброго, чуйного, по-особливому світлого, сонячного. Я вдячна Богові і долі за те, що мала можливість творчої співпраці з В’ячеславом Терновим. Маю на увазі телевізійні передачі «З народних джерел» та радіопередачі «Народна скарбниця», ідея творення яких належала саме йому, В’ячеславу Терновому, ще у далекому 1995 році, коли він був редактором Славутської студії телебачення «Руна», згодом директором телерадіокомпанії «Контакт-Славута» і керівником міськрайонного радіо. Мені і досі вчувається його мелодійний красивий голос. А вже коли беру до рук його збірку поезій «Славута – диво казка», сама себе із подивом питаю: ну хто ще так зумів Славуту оспівати?.
У цій збірці він весь, його душа, його великий світлий розум, палка любов до України, рідного міста, села, у якому зростав, любов і шана до простих, працьовитих і добрих людей.
Так і напрошується сказати віршованими словами :
Він так любив життя,
Любив свою Славуту,
Це небо голубе, зелений шум лісів,
Його ніколи ми не зможемо забути,
Бо він для нас, для України жив.
Жив: творив…
Вогонь в одежі слова
Проніс через усе своє життя,
Вірші його, пісні його чудові –
Окраса сьогодення й майбуття.
Він закликав у правді об’єднатись,
Окрилитись духом добра,
До болю хотів, щоб щасливо
Свята Україна жила.
Свята Україна постійно жила у його золотому серці: в студентські роки, коли навчався на філологічному факультеті Кам’янець-Подільського педінституту, і мріяв про майбутнє у роки служби в Армії, в роки учительської праці у Головлях та Гориці. Добром і любов’ю була пронизана його кореспондентська праця у міськрайонному «Трудівнику Полісся», міжколгоспагробудівському «Пульсі», на студії телебачення «Руна», а також на посаді директора телерадіокомпанії «Контакт-Славута». Його неповторні радіорепортажі пам’ятають не лише славутчани, а й широкий загал подолян, оскільки відновивши районне радіомовлення, В’ячеслав Олександрович працював кореспондентом Хмельницької обласної державної телерадіокомпанії «Поділля-Центр».
Його глибокому аналітичному розуму вдалося вперше в районі дослідити наслідки Голодомору та репресій на Славутчині. У 1993 видрукував систематизовану документалістику : «Це було на Славутчині у 30-х роках».
А коли у Лисичому відкрився пам’ятник жертвам голодомору, репресій, виселеним і розкиданим по сибірах і казахстанах, розстріляним – його дідуся, до речі, теж розстріляли у Кам’янці-Подільському, – В’ячеслав Терновий на повен голос заявив про це публіцистичним віршем.
Невимовно сумно від того, що так рано згасла зоря його життя. Але залишилися рідні, близькі, друзі, знайомі, колеги по творчості, які, запалені його любов’ю і добротою, понесуть далі цей життєвий вогонь.
Марія Караван
Розміщено:
Редакція «Вісті громади».
+380384272241 visti_sl@ukr.net