Сьогодні Славута знову огорнута болем, який неможливо прийняти одразу. Провели в останню путь свого земляка, Захисника України — матроса Данилюка Романа Олексійовича.
Роман народився 19 березня 1992 року у Славуті.
Тут минуло його дитинство, тут він навчався, тут формувався його характер, тут були його друзі, знайомі, його життя.
Закінчив Славутську гімназію №4. Із 2009 по 2011 рік навчався у Славутському професійному ліцеї. Здобув професію, яка годує руки і гартує характер.
Після навчання працював автослюсарем на заводі «Будфарфор». Робота вимагала відповідальності, уважності та майстерності. І саме таким його знали – працьовитим, надійним, щирим і добрим.
Роман любив футбол. Любив рух, команду, боротьбу і саму гру. Для своїх друзів та знайомих він залишиться тим самим славутським хлопцем — відкритим, доброзичливим і справжнім. Він не шукав слави, не прагнув гучних титулів.
Просто жив — чесно, по-людськи, з відкритим серцем.
Попереду в нього було стільки всього. Але усе це обірвала війна.
1 липня 2024 року Роман Данилюк був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він став матросом 40-ї окремої бригади морської піхоти військової частини А4935. Відтоді його життя було пов’язане із захистом України.
Морська піхота — це не просто рід військ. Це особлива вдача людей: стійких, сміливих, готових іти туди, куди інші не ризикують. Роман обрав цей шлях — і пройшов його до кінця, не відступивши.
Військовий шлях Романа був сповнений випробувань. Він виконував бойові завдання на Харківському напрямку, брав участь у боях на Курщині, де отримав поранення. Але навіть після поранення не залишив службу — повернувся до виконання своїх військових обов’язків і продовжив боротися.
Роман постійно вчився, опановував нові навички та техніку, необхідну для боротьби з ворогом. Зокрема, освоював самохідні артилерійські установки — САУ. Завдяки своїм здібностям, наполегливості та характеру він також навчився управляти безпілотними літальними апаратами та виконував завдання, пов’язані з їх застосуванням.
За час служби він отримав грамоти за захист Батьківщини. Не за красиві слова — за конкретні справи на передовій. За те, що стояв, коли було важко. За те, що не підвів побратимів.
8 серпня 2026 року матрос Данилюк Роман Олексійович загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Тарасівка Дніпропетровської області. Від поранень, несумісних із життям, отриманих від вибухів та осколків.
Загинув, захищаючи Україну. Захищаючи кожного з нас.
Захищаючи право нашої держави і нашого народу на життя, свободу та майбутнє.
Йому було 34 роки. Тридцять чотири — це не вік, щоб іти. Це вік, коли все тільки набирає справжньої сили. Це вік планів і надій, а не прощань. Але війна безжально забирає найкращих.
Сьогодні таким болем стала втрата Романа Данилюка.
У Романа залишилися батько, брат, сестра і кохана дівчина, для яких 8 серпня 2026 року час зупинився. Для яких кожен наступний день починатиметься з думки про нього.
Щороку, щомісяця, щотижня – ця війна забирає молодих. Тих, хто міг стати батьками, чоловіками, майстрами своєї справи. Тих, у кого були мрії, кохання, плани…
Роман не встиг. Не встиг створити сім’ю. Не встиг побудувати дім. Не зіграв іще стільки матчів у футбол. Не сказав іще стільки важливих слів своїм рідним.
Ціна нашої свободи — це ці недоговорені слова. Ці недожиті роки. Ці порожні місця за столом у батьківському домі. І поки ми живемо й дихаємо, ми зобов’язані пам’ятати: хтось заплатив за цей ранок своїм життям.
Немає слів, що могли б полегшити цей біль. Є лише наша присутність, наша пам’ять і наша обіцянка: Роман залишиться з нами. У серцях тих, хто його знав. У пам’яті міста, яке він захищав. У вільному небі над Славутою, яке він боронив своїм життям.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють найглибші й найщиріші співчуття рідним та близьким полеглого Захисника.
Вічна слава Герою! Вічна пам’ять Захиснику України.
Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Славутського МВК.