Є люди, присутність яких відчуваєш навіть тоді, коли їх немає поруч. Ті, чий голос ніби досі лунає в кімнаті, чий сміх — досі в пам’яті, чия рука — досі в долоні тих, кого вони любили. Такі люди не зникають повністю. Вони залишаються — у дітях, у спогадах, у тихому болі тих, хто їх любив.
Сьогодні у Славуті прощалися з одним із таких людей – чоловіком, батьком, Воїном, побратимом. Людиною, яка прожила своє життя з гідністю – і завершила його з честю – головним сержантом Коваленком Володимиром Петровичем.
Володимир народився 28 жовтня 1973 року в селі Біле Куп’янського району Харківської області. Там, серед харківських полів і тихих сільських вулиць, формувався його характер — простий, чесний, надійний. Навчався у Сеньківській середній школі, а після восьмого класу здобув робітничу професію — столяр-тесля. Золоті руки і тверда вдача — саме це він проніс через усе своє життя.
У 1991 році Володимира призвали на строкову військову службу до Національної гвардії України. Служив сумлінно й відповідально — так, як умів робити все, за що брався. У 1993 році повернувся додому у званні старшини – молодий, загартований, мужній і з чистою совістю.
У 1995 році Володимир створив сім’ю. Тридцять років прожив у шлюбі з коханою дружиною Галиною. Тридцять років поруч — спільних ранків і вечорів, радощів і тривог, турбот і мрій. Разом вони виховували донечку Світлану та сина Тимофія.
З донечкою міг годинами говорити про життя. Із сином грав у шахи. Любив рибалку, відпочинок у колі родини, прості моменти, проведені разом із найдорожчими людьми.
Був доброю, щирою, веселою людиною — з тим особливим теплом, яке відчуваєш одразу, щойно опиняєшся поруч.
З 1996 року Володимир працював монтером колії на Південній залізниці на станції Куп’янськ-Вузловий. Це була відповідальна і нелегка праця, яку він виконував сумлінно. У 2005 році звільнився і взявся за підприємницьку діяльність: займався свердловинами для води.
Володимир не шукав легких шляхів. Завжди обирав шлях праці, відповідальності та гідності.
У 2017 році Куп’янський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Харківської області призвав Володимира на військову службу за контрактом. І він відгукнувся без вагань. Бо для нього захист Батьківщини був не просто службою. Це був його обов’язок і справа честі.
Тричі брав участь у бойових діях на Донбасі під час проведення АТО/ООС. За службу мав відзнаки та почесні грамоти, які засвідчували його високий професіоналізм, відвагу та вагомий внесок у захист України.
Коли 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення — Володимир залишився вірним своєму військовому обов’язку. Без вагань. Без пошуку виправдань. Він знав, що його місце — там, де найважче.
Володимир захищав не лише Україну. Він стояв на захисті й нашого міста, яке стало його домом, людей, які стали для нього рідними, своєї дружини та дітей.
Служив у складі 41-ї окремої механізованої бригади ЗСУ у званні головний сержант. Мужньо виконував бойові завдання, не відступав перед небезпекою, залишався надійним побратимом до останнього.
14 грудня 2024 року Коваленко Володимир Петрович загинув на Курщині, у населеному пункті Руське Порічне. До останнього залишаючись вірним військовій присязі, мужньо виконуючи бойове завдання, він віддав своє життя, за Україну, за її свободу та майбутнє своїх дітей.
Життєвий шлях нашого Героя — це шлях людини честі, відповідальності, мужності та любові до своєї країни. І таким він буде у наших спогадах назавжди.
Світла пам’ять про Володимира житиме у серцях його дружини, дітей, рідних, друзів, побратимів та всіх, хто мав честь знати цю добру, щиру й мужню людину.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють найглибші й найщиріші співчуття рідним та близьким полеглого Захисника.
Вічна слава Герою! Вічна пам’ять Захиснику України.
Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Славутського МВК.
