Сьогодні у Славутській громаді провели в останню путь земляка, солдата Павла Валентиновича Шевчука – людину щирого серця, люблячого сина, турботливого батька, вірного друга та мужнього Захисника України.
Це ще одна розірвана доля. Ще одна українська родина, яка втратила найдорожче. Ще один Герой, який повернувся до рідного дому востаннє.
Павло Валентинович народився 28 червня 1979 року у місті Славута. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. З 1986 по 1996 рік він навчався у Славутській загальноосвітній школі №7. Його пам’ятають добрим, спокійним, щирим хлопцем, який завжди ставився до людей з повагою та людяністю.
Після школи Павло продовжив навчання у Нетішинському професійно-технічному училищі, де здобув фах та зробив перші кроки у доросле життя.
Свій трудовий шлях він розпочав слюсарем-сантехніком. Але праця для нього ніколи не була лише обов’язком – вона була справою честі. Упродовж багатьох років Павло працював у сфері будівництва та ремонтів в Україні та за кордоном. Він не боявся важкої роботи та завжди сумлінно виконував свою справу.
Та найбільшим його скарбом була родина.
Він був надзвичайно турботливим батьком для своїх донечок – Тетяни та Софії. Дав їм гідне виховання, був для них прикладом чесності, сили духу та доброти. Його любов до рідних була тихою, але безмежною. Такою, яку не виміряти словами.
Павло був людиною світлої душі. Завжди готовий допомогти, підтримати, підставити плече у важку хвилину. Навіть коли самому було важко – не скаржився, не здавався, тримався мужньо.
Він мав гострий математичний склад розуму, чудово малював, цікавився історією, любив читати книги, особливо детективи. Любив кулінарію та із задоволенням готував для рідних. Обожнював риболовлю, полювання, любив тишу лісу, збирання грибів – ті моменти, коли можна залишитися наодинці з природою та власними думками.
Але війна перекреслила мирне життя.
29 січня 2025 року Павло Валентинович став до лав Збройних Сил України, як справжній чоловік, як справжній українець. Бо коли Батьківщина покликала – він не залишився осторонь.
Службу проходив на посаді водія стрілецького відділення батальйону територіальної оборони військової частини А7035.
20 серпня 2025 року – день, що перевернув життя рідних. Під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Ольгівське Пологівського району Запорізької області Павло зник безвісти. Місяці очікування та болю, як страшний сон. На жаль, дива не сталося. І Павло повернувся до рідного дому – на Щиті. Повернувся Героєм.
Ще одна українська родина не дочекалася свого сина і батька.
Ще одне серце перестало битися заради України.
Ще одна страшна ціна нашої свободи.
Ціна незалежності України – це життя наших Героїв. Ціна мирного неба – це зруйновані долі українських сімей. І ми не маємо права здаватися та забувати про цю ціну.
Павло Валентинович віддав за Україну найдорожче – своє життя. Він не шукав слави. Не прагнув нагород. Він просто виконав свій обов’язок до кінця.
Його ім’я назавжди залишиться у пам’яті громади, у серцях близьких, у пам’яті України.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким Героя.
Світла пам’ять тобі, Герою…Вічна слава тобі, мужній воїне…
Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Славутського МВК.