Сьогодні над нашою громадою опустився тяжкий, нестерпний смуток. Славутчани віддали останню шану людині, яка стала символом найвищих людських цінностей — честі, мужності, самопожертви й безмежної любові до рідної землі. Цього дня прощалися зі справжнім українським Героєм — Квіткою Миколою Миколайовичем.
Народився Микола 15 вересня 1970 року в селі Волиця.
З 1977 по 1985 рік навчався у Губелецькій восьмирічній школі, а згодом продовжив здобувати знання у Головлівській середній школі, яку закінчив у 1987 році. Саме там формувався його характер, там він мріяв про майбутнє — щире, світле, справедливе. Мріяв змінити світ на краще.
З 1991 по 1996 рік навчався у Національному аграрному університеті, здобув фах зооінженера. Бо любив усе живе. Бо мав чуйне серце, наповнене любов’ю до природи, до тварин, до цієї благословенної землі, яку згодом боронитиме — аж до останнього подиху.
Майже тридцять років Микола Миколайович працював серед нас у Славуті.
Починав пожежником — коли палали чужі домівки, він кидався у вогонь, ризикуючи власним життям, щоб урятувати інші.
У 1998–1999 роках працював робітником з ремонту меблів у 7-й школі.
А з 2000 по 2013 роки — глазурувальником на комбінаті «Будфарфор». Його руки завжди були в роботі, його душа — в родині. Коли треба було заробити на хліб для своєї сім’ї, їздив на заробітки за кордон. Але серце завжди залишалося тут — на рідній землі. Бо тут його коріння, тут усе найдорожче.
Тут — його кохана дружина, яка сьогодні стоїть поруч з нами, з серцем, розірваним болем.
Тут — його донька, яка втратила не просто батька, а найкращого друга, найнадійнішого захисника.
Микола був надзвичайно працьовитим, товариським, доброзичливим. Він був душею компанії, завжди з відкритим серцем і щирою усмішкою. І водночас — глибоко справедливим. Не терпів кривди, завжди стояв за правду. Таким його знали й таким пам’ятатимуть.
А потім прийшла війна.
Страшна, несправедлива, жорстока. Ворог прийшов на нашу землю, палить наші домівки, вбиває наших людей. І як кожен справжній чоловік, Микола не залишився осторонь.
23 січня 2023 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Служив номером обслуги відділення зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини А4056. Захищав мирне небо над нами. Захищав право кожного з нас жити вільно, говорити рідною мовою, дихати повітрям свободи.
Він воював там, де найгарячіше. На передовій, де йдуть запеклі бої. Там, де гинуть найкращі. Там, де немає страху — лише гідність, обов’язок і любов до України. Бо коли Батьківщина в небезпеці, справжній син не вагається — він іде. Як чоловік. Як батько. Як Герой.
19 травня 2025 року в районі населеного пункту Покровськ Донецької області мужній український Воїн загинув, виконуючи бойове завдання.
Він віддав життя за те, щоб ми могли стояти тут — вільно, гідно, зі сльозами, але без кайданів. Щоб наші діти могли сміятися, гратися і не чути вибухів. Щоб українська пісня і слово лунали у кожному куточку нашої землі.
Микола Миколайович не пішов з життя. Він увійшов у безсмертя. Він став частиною великої армії Небесних Воїнів, які захищають Україну з висоти. І коли ви побачите зірку на нічному небі — згадайте, можливо, це він посміхається вам згори.
Коли почуєте шелест листя на дереві, яке він посадив — зупиніться й прислухайтесь: це він говорить до вас.
І коли ваші діти запитають, що таке справжня мужність — розкажіть їм про Квітку Миколу Миколайовича.
Схиляємо голови перед його світлою пам’яттю. Дякуємо йому — за його силу, за його серце, за його жертовну любов до України.
Поховали Героя у селі Волиця Улашанівської громади.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким українського Воїна.
Нехай пам’ять про мужнього Воїна живе вічно в наших серцях і серцях наших дітей. Нехай його жертва не буде забута, а його приклад надихає нас бути кращими, бути гідними його подвигу.
Пресслужба Славутського МВК.
