Як тебе не любити, Славуто!
Пахне хвоя і рута,
Буйна зелень буя…
Здраствуй, рідна Славуто – Полісянко моя!
Такими словами місцевий поет Володимир Семеновський висловив свою любов до рідного міста у вірші «Синьоока Славута».
У вінку соснових лісів, потопаючи у зелені і квітах, розкинулось на невисоких піщаних пагорбах місто з такою гарною назвою – Славута.
Для одних Славута є місцем їх народження, іншим – містом проживання або випадкових відвідин, але кожному, хто доторкнеться до цього куточка Волинського краю, обов’язково западе в очі краса міста, про яку йдеться вже в його імені.
Геніальна українська поетеса, волинянка Леся Українка не змогла не відчути своїм серцем краси нашої місцини Волинського краю. Її захоплення природою Славутчини вилилося у пам’ятні кожному жителю міста слова: “Славути красної бори соснові…” Окрасою Славути слугує спокійна річка Утка, яка протікає через усе місто, розливаючись ставками, і на його околиці впадає в обійми повноводної Горині.
Важко розкриває таємницю своєї назви наше місто. Дослідники по-різному тлумачать і його первісну назву “Славутин” і пізнішу – “Славута”. Існує декілька легенд про походження назви міста, яка з часом змінювалась: Славутин – Славутина – Славута. За однією з легенд, назва міста пов’язана із мальовничою (славною) природою, за іншою назва «Славутина» походить від слів “славна” та “утина” – сховище, куди можна втекти (утекти). Проте чи не найдостовірнішою є думка про те, що назву місту дали його засновники князі Заславські на честь свого роду.
Славута – наймолодше місто Хмельниччини, що має статус історичного. Відоме з 1617 року. В архіві міста Кракова в Польщі виявлено привілей, виданий 23 квітня 1633 року князем Юрієм Заславським, такого змісту: «Шляхетному пану Авелю Тошковському, слузі моєму, даю цей мій лист, рукою моєю підписаний, печаткою затверджений, на осадження містечка Славутин на грунтах моїх новозаславських».
Містечко Славутин засноване на території існуючого тут села Деражня Воля (територія навколо сучасної площі Шевченка). Така назва села породила помилкову думку про те, що місто засноване на базі двох сіл: Деражня (територія на правобережжі р.Утка) та Воля.
В минулому місто мало такі межі: русло р.Утка, сучасний Партизанський провулок, вул.Робітнича, вул.Ярослава Мудрого, вул. Б.Хмельницького, вул. Злагоди, вул.Волинська до р.Утка.
Славута була типовим містечком ремісництва і торгівлі Правобережжя України. Як один з торговельних центрів, місто володіло Магдебурзьким правом. Центром міста слугувала велика ринкова площа з торговими рядами і ратушею. Одноповерхова споруда торгових рядів у вигляді видовженої підкови закінчувалася двохповерховою ратушею.
Місто Славута з часу свого заснування було багатонаціональним. Тут в мирі і злагоді протягом століть проживали євреї, українці, поляки та німці. Кожна національна община проживала на певній території, мала свої школи, лікарні, культові споруди.
Найчисельнішим у місті було єврейське населення. Саме євреї займалися кустарними промислами і торгівлею. У Славуті діяла відома друкарня з випуску релігійної єврейської літератури.
Після Заславських Славута стала власністю князів Любомирських на Волині.
У 1710 році князь Павло Сангушко одружився з княгинею Марією Любомирською, і у 1720-х роках Славутчина перейшла у володіння князів Сангушків.
Володіння Сангушків складалися з повітового міста Заслава, містечок Славута, Білогородка і Корниця та 97 сіл. Вони простяглися від Новоград-Волинського і Острозького повітів до Подільської губернії на відстані до 96 км в довжину і 32 км в ширину. Вся площа князівської землі складала біля 112 тис. га, з яких більше половини орної землі, а решта – під лісами, озерами і ставками. Ліси займали 33,6 тис. га.
Тутешні лісові і водні багатства звабили князів Сангушків перенести у містечко Славуту свою резиденцію, для чого третя дружина князя Павла Барбара Дуніна в кінці XVIII століття розбила парк і перебудувала наявний кам’яний магнатський замок у княжий палац. Протягом володарювання князів Сангушків він добудовувався декілька разів. Цей триповерховий палац стояв на високому пагорбі в парку неподалік костьолу, поряд розміщались будівлі кухні, прислуги, конюшні з кімнатами для канцелярії і житла.
Першим поселився у Славуті син Павла Сангушка та Барбари Дуніної князь Геронім Сангушко – староста Черкаський, воєвода Волинський. Він відкрив тут у 1795 р. суконну мануфактуру, а через два роки Славута одержала статус містечка.
У 1798 р. Геронім Сангушко заснував у місті завод по розведенню коней англо-арабської породи. Багаточисленне стадо коней складалося із трьох табунів: Черкаського на Придніпров’ї, Клембівського та Славутського на Волині.
На суконній фабриці випускались знамениті славутські бурки та сукно на мундири для офіцерів морського флоту, а також ковдри. А для музею Івана Франка у місті Вінніпегу, що в Канаді, на прохання української діаспори виткали відомий гобелен «Козак Мамай». Другий екземпляр гобелену експонується у Славутському історичному музеї. На сьогодні суконна фабрика припинила свою діяльність.
Великий внесок у розвиток міста зробив князь Євстафій Сангушко, син князя Героніма. Будучи у 1812 році полковником Кінсбургського драгунського полку, князь перейшов на бік французів у війні з росією. Весь похід 1812 року він здійснював при головній квартирі французької армії у чині ад’ютанта Наполеона І.
За зраду присязі князь Євстафій був позбавлений титулів і маєтків, але уже в 1813 р. одержав прощення від імператора Олександра І і зайнявся господарською діяльністю у своїх маєтках на Волині.
З 1817р. князь Євстафій – представник дворянства Волинської губернії.
Євстафій Сангушко дбав про розвиток промислового виробництва, удосконалив виробництво на суконній мануфактурі, розширив діяльність конезаводу. У 1818 році він відкрив в Славуті підприємство по випуску паперу, у 1825 році збудував механічний завод (100 років тому на базі відкрито фаянсовий завод), у 40-х роках – лісопильню та чавунно-ливарний завод.
Князь Євстафій дбав про розвиток культури і духовності в краї, володів великою бібліотекою та архівом, колекціонував твори мистецтва, сприяв будівництву культових споруд у місті і селах.
На кошти князя і прихожан у Славуті в 1819 році збудовано діючу донині православну церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці. У 2019 році цьому найстарішому православному храму міста виповнилось 200 років.
У 1825 р. закінчено будівництво костелу Святої Дороти, названого князем Євстафієм Сангушком на честь своєї дочки Дороти, що померла в молодому віці.
Старший син князя Євстафія Сангушка Роман-Адам – перший з роду князів Сангушків, що народився у Славуті. У 1831 році князь Роман, впливовий магнат Волині, став учасником повстання поляків за незалежність Польщі від російської імперії як ад’ютант головнокомандувача повстанських військ. Взятого у полон, його судили за порушення присяги царю. На запитання суддів про те, як він оцінює свою участь у повстанні, князь Роман відповів: “З переконанням”. Цей мужній вчинок був причиною надто суворого вироку суду. Князя позбавили всіх титулів і звань, права володіння маєтками на Волині, розжалували до рядового і за велінням царя відправили на поселення в Сибір. Слова “З переконанням” стали девізом князя, Романа Сангушка знали у Європі під прізвиськом “Сибіряк”.
У 1832 р. князя Романа за його проханням зачислено рядовим Сибірського лінійного батальйону, а згодом, теж за власним бажанням, переведено рядовим на Кавказ, де точилися військові дії з горцями. Вся кавказька служба князя складалася з безперервних походів і бойових сутичок. Він проявляв особливу сміливість, був двічі поранений, нагороджений орденом. Внаслідок травми голови при падінні з коня, князь повністю втратив слух.
У березні 1845 року князь повернувся у Славуту. Будучи управляючим славутських маєтків, позбавлений княжого і дворянського титулів, Роман-Адам Сангушко запровадив систему сівозмін на полях, розробив план раціонального використання лісів, завів обширні розсадники для вирощування молодняку дерев, розбив ліси на сектори, намагаючись їх зберегти, купляв дрова на стороні для потреб своїх фабрик і заводів. Князь Роман заснував цукроваріння на Волині, для чого побудував 5 цукрових заводів, в т.ч. Клембівський, Антонінський та рафінадний комбінат у Шепетівці.
У 1857 р. цар Олександр ІІ повернув йому княжий титул. Князь Роман-Адам Сангушко, якого славутчани знали як Романа Старшого, помер у Славуті у 1881 р.
Роман-Даміан Сангушко – останній славутський князь, син молодшого брата Романа-Адама князя Владислава-Героніма Сангушка. У 1851 р. він був проголошений спадкоємцем Волинського помістя князів Сангушків.
Князь Р.В.Сангушко понад чверть століття був почесним суддею, гласним земства, кореспондентом наукових установ. Він займався благодійницькою діяльністю: аби не залишити робочих без заробітку, його заводи і фабрики працювали і тоді, коли їх робота була збитковою для князя. Він давав кошти на будівництво і ремонт костелів в Острозі, Києві, Бердичеві, Рівному, Фастові, на управління римо-католицької семінарії у Житомирі.
У Славуті Роман Сангушко у 1876 році заснував кумисолікувальний заклад, де, за легендою, перебувала на лікуванні Леся Українка, побудував лікарню для безкоштовного лікування робітників з притулком для непрацездатних і дітей.
Життя 85-річного князя Романа трагічно обірвалося за тиждень до Жовтневої революції. 1 листопада 1917 року виникла сутичка між драгунами, які охороняли володіння князя, і піхотинцями 264 піхотного полку, дві роти якого стояли в селі Улашанівці.
Ранком цього дня драгунський роз’їзд виявив у лісі двох солдатів, які самовільно рубали ліс. Зустрівши з боку солдатів опір, на вимогу припинити рубку один з драгунів вдарив шаблею плазом солдата.
Цей інцидент і став приводом виникнення подальших трагічних подій. Довідавшись про сутичку, дві роти солдатів самовільно розібрали гвинтівки і відправилися у Славуту, де пограбували склади гвинтівок і боєприпасів. Частина солдатів оточила палац, відкрила по ньому стрілянину, потім солдати кинулися у палац і вивели князя. Оточивши тісним кільцем і підштовхуючи ззаду, натовп провів князя через парк на вулицю в напрямку центру міста. За парком князь впав. До нього підбігли три солдати і нанесли багнетами рани в груди, від яких він і помер. Майже на цьому місці (по вул.Миру) нещодавно місцевими підприємцями збудовано каплицю. Сам палац був пограбований і спалений, пізніше розібраний.
Прикрашають місто розведені князями ліси, пам’ятка садово-паркового мистецтва «Славутський», відкривають двері для прихожан римо-католицький костел Святої Дороти і православна церква Різдва Пресвятої Богородиці.
Славутчани шанують пам’ять про князів Сангушків. Одна з найдовших вулиць міста носить ім’я «Князів Сангушків», а Славутський пивзавод випускає пиво «Князь Сангушко».
У 17-20 роках ХХ ст. Славута часто опинялась в епіцентрі визвольних змагань. Місто за три роки більше десятка разів переходило з рук в руки воюючих сторін.
925 діб (4.07.1941 – 14.01.1944рр.) тривала нацистська окупація міста. З вересня 1941 року на території військового містечка почав діяти Славутський табір для військовополонених, який отримав назву «Stammlager 301. Slavuta Zweiglager – «Шталаг 301. Відділення в Славуті», пізніше – «Шталаг 357». Згідно повідомлення Надзвичайної державної комісії по розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників у грослазареті загинуло близько 150 тис. військовополонених. Нині військове кладовище нацистських таборів, що діяли у Славуті, має статус пам’ятки історії місцевого значення. Тут створено Меморіальний комплекс «Поле пам’яті».
У липні 1941 року розпочалися розстріли євреїв. У березні 1942 року окупаційна влада створила гетто – концентраційний табір для євреїв. Найтрагічніший день – 27 червня 1942 року, коли нацистами на південно-східній околиці Славути розстріляно 2500 євреїв Славутчини.
Місцеві жителі стали на шлях боротьби з німецькою владою. Почали виникати антинацистські підпільні організації в установах та на підприємствах міста. На 1942 рік Славутська окружна підпільна організація нараховувала 23 підпільні групи та тісно співпрацювала з підпільними групами Шепетівки, Грицева, Антонін, Плужного, Берездова, Ізяслава та ін. 5 серпня 1942 року був страчений керівник Славутського підпілля Ф.Михайлов.
День втечі найбільшої групи військовополонених з грослазарету 14 червня 1942 року став датою створення партизанського загону, який згодом переріс у велике партизанське з’єднання.
З кінця 1943 року славутські ліси потрапляють в сферу впливу нещодавно сформованої Української Повстанської Армії (УПА), що ставила собі за мету знищення влади німецьких та радянських загарбників в Україні та встановлення незалежної, суверенної Української держави. Практично на Славутчині розгортається боротьба супроти двох ворогів – німців та «совєтів». Щоправда, осередки ОУН були менш чисельними. Однією з перших націоналістичних осередків стала підпільна група «За Україну», яку створив вчитель з с.Крупець І.Олійник.
12 травня 1944 року поблизу Славути у лісі поруч із селом Стригани відбувся бій між вояками УПА Південно-Волинського з’єднання під керівництвом М.Свистуна-Ясеня і радянським партизанським загоном А.Одухи. В результаті бою 127 упівців вбито, 28 – взято в полон.
В ніч з 14 на 15 січня 1944 року взвод під керівництвом М.Шевчука партизанського загону І. Музальова увійшов у місто, яке поспішно залишав ворог, піддаючи його артилерійському обстрілу. 18 січня у Славуту вступили регулярні радянські війська. Цей день вважається офіційним днем звільнення міста від нацистських окупантів. Внаслідок тривалої окупації міста загинуло близько 2,5 тис. його мешканців, з них – 2296 громадян єврейської національності. Декілька десятків містян розстріляні за зв’язок з партизанами і підпільниками, 85 мешканців вивезено на каторжні роботи в Німеччину. На фронтах війни і у ворожому тилу в боях загинуло 718 славутчан.
Активною участю відзначились славутчани у боротьбі за Незалежність України. 20 вересня 1991 року на площі Шевченка міста відбувся мітинг “За незалежну Україну”, організований Славутським осередком Народного руху і Славутським міськвиконкомом. В жовтні 1991 року в районному Будинку культури із славутчанами зустрічався В.Чорновіл – народний депутат Верховної Ради України. У референдумі на підтвердження Акту проголошення незалежності України, що проходив 1 грудня 1991 року, взяли участь 90,7% виборців міста Славути та Славутського району, з них 94,5% сказали “Так” Незалежності України.
Під час Революції Гідності 2013-2014 рр. славутчани підтримали проєвропейський напрямок. А з перших днів російсько-української війни військовозобов’язані мешканці міста та району влилися в ряди Збройних Сил України для захисту територіальної цілісності та незалежності держави від російських окупантів і їх найманців.
Невпинно розвивається Славута і в наші дні. Цілий ряд підприємств успішно подолали економічні труднощі в період становлення незалежної держави України, зуміли налагодити виробництво в нових економічних умовах.
У Славуті розгалужена мережа закладів освіти: 9 закладів дошкільної освіти, 9 закладів загальної середньої освіти. Крім того, у місті функціонує Славутський ліцей ІІ-ІІІ ступенів Хмельницької обласної ради. Державний професійно-технічний навчальний заклад «Славутський професійний ліцей» забезпечує реалізацію права громадян міста на здобуття робітничих кваліфікацій та повної загальної середньої освіти. Для розвитку творчих здібностей дітей функціонують заклади позашкільної освіти Будинок дитячої творчості, Станція юних техніків, Дитячо-юнацький центр туризму та екологічної роботи та Дитячо-юнацька спортивна школа.
Для надання послуг дітям з особливими освітніми потребами відкрито комунальну установу «Інклюзивно-ресурсний центр» Славутської міської ради.
Багате місто Славута на установи культури. Серед них Палац культури, Славутський історичний музей, Мистецька школа «Славутська школа мистецтв». У 2019 році після капітального ремонту на базі колишнього Будинку культури комбінату «Будфарфор» створено заклад нового типу – Центр культурно-мистецьких ініціатив. Завдяки реконструкції кінотеатру ім. Т. Шевченка оновлено велику глядацьку залу та облаштовано малу залу для перегляду кінофільмів у 3D форматі.
Найбільше багатство Славути – її щирі, працьовиті люди, які люблять своє місто.
Промислова Славута стараннями своїх мешканців робить вагомий внесок у розбудову держави. І як тут не згадати слова місцевого поета Олександра Пахунова:
«Україно моя, Україно – на таких от славутах стоїш!»
Славутський історичний музей